Продовжую читати «Екзистенційний детектив» Голта, і поступово стає зрозуміло, що більшість філософських відповідей на питання «чому існує світ» досить похмурі. Шопенгауер всюди бачить страждання й вважає, що краще б ніколи нічого не народжувалось. Сартр стверджує, що ми «закинуті» в абсурд без нашого дозволу. Камю пропонує визнати безглуздість і героїчно з нею змиритися. К'єркегор додає екзистенційну тривогу як основний стан людини. Навіть Рассел, при всій своїй аналітичності, каже щось на кшталт «людина — це продукт причин, які не передбачали того кінця, до якого вони ведуть».Математичні та космологічні версії створення всесвіту звучать краще та нейтральніше: випадкові квантові коливання, мультиваріативність, бог-математик, що нескінченно оперує незмінними математичними об'єктами.Але ж мають існувати і більш оптимістичні версії? Ті, що припускають: а раптом світ все-таки з'явився не з нудьги, помилки чи космічної випадковості, а з якоїсь справді доброї причини?Зібрала кілька таких теорій — від Платона до сучасних фізиків. Вийшло дуже щільно (і не дуже переконливо), але захоплююче.#стаття #книга@psychoanalytic_fields