Психолог Анастасія Іванова🔸️Україна

🔸СОЦІАЛЬНА ДІЛЕМА Які часи, такі і залежності. У 21 столітті до всіх нині відомих додалося ще й «залипання» у стрічках соцмереж. Сама грішу. І іноді аж до відчуття нудоти на фізичному рівні. Так, саме так відчувається «переїдання» непоживного контенту. Можна, звісно, собі повибачати: мовляв, багато тривоги, стресу, невизначеності, небезпеки в житті, безсонні ночі. Хочеться кудись збігти від цього всього, «закинутися» швидким дофаміном. Так, насправді все так. Але... Мозок обробляє всю надану йому інформацію без винятку, психіка сумлінно виділяє енергію на відреагування всього побаченого та почутого. Ресурс нервової системи витрачається. Від споживання коротких відео і дописів знижується концентрація сприйняття, запам'ятовування тощо.А чи слідкуємо ми за тим, аби раціонально використовувати та відновлювати цей ресурс? Відповідь не очевидна... За часи побудови свого цивілізованого життя ми навчилися слідкувати за тим, що споживає тіло: рахувати калорії, відрізняти поживну їжу від шкідливої. Зайві калорії ми «відпрацьовуємо» в спортзалі або компенсуємо голодуванням. Але коли ми «переїдаємо» безглуздим контентом у стрічці, ми рідко призначаємо собі інформаційну дієту.Тіло подає сигнал важкості миттєво, а розпізнавати сигнали перенавантаженого мозку нам складно, бо вони не такі очевидні. Часто ми не знаємо, на що саме звертати увагу. Коли я навчалася практичній психології, у нас були заняття під назвою «Кінотерапія». Ведучий обирав художній повнометражний фільм на тему, яку ми проходили в навчанні. Перед початком ставили кілька запитань, на які треба було відповісти після перегляду, і згодом також відбувалася вільна дискусія. Тоді мені дуже «зайшов» цей формат. Минуло двадцять років, і з тих пір я не дивлюся кіно «фоном», обираю фільми ретельно, на скільки це можливо, роблю аналіз перегляду. Читати художню літературу я не встигаю. Тож намагаюся дивитися кіно із користю. Як каже моя племінниця, сприяю виробленню якісного дофаміну, аби не тягнуло на швидкий. Задачка з зірочкою для мене – зробити вибір між «спожити» та «створити» на користь останнього. Тому я так мало пишу. Хоча це теж про якісний дофамін, а ще про волю і дисципліну.Сучасній людині бути відсутньою в інтернеті майже неможливо. Але вплинути на вибір, чи буде інтернет «споживати» нас, чи навпаки – все ще можливо. І вибір все ще за людиною. Принаймні, хочеться на то сподіватися. На цю тему наштовхнув перегляд документального фільму «Соціальна ділема», США, 2020, де своїм баченням розвитку і впливу інтернету і соцмереж діляться співробітники великих технологічних корпорацій. Рекомендую до перегляду. Ваш психолог#життя_в_мережі

✨НОВА РЕВОЛЮЦІЯ ЖІНОЧНОСТІ Тема жіночо-чоловічих стосунків, стосунків у парі та сім'ї у фокусі моєї професійної уваги від перших днів практики. За формуванням феномену, про який я хочу поговорити в цьому дописі, я спостерігала в режимі реального часу і реальних умов понад десять років.Те, що остаточно відбулося зараз, є черговим звільненням і можливістю розвитку для одних і новою перешкодою для традиційного чоловічого світу для других.Відбулася нова революція жіночності. Черговий апгрейд самоусвідомлення. Жінки більше не борються за свої права, як сотні років тому. У XXI столітті вони активно використовують можливості, надані сучасними технологіями. Вони вчаться, працюють, знаходять заняття до душі, спілкуються, активно займаються розвитком особистості, дбають про красу і здоров’я, подорожують, реалізують складні творчі та виробничі проєкти, боронять Батьківщину від навали. Це призвело до переоцінки цінностей і перебудови пріоритетів: стосунки, сім'я, побут — це тепер значна, але лише одна з частин життя багатьох жінок. Жінки почали бачити і відчувати себе, цінувати і поважати.Все це більше і більше віддаляє їх від традиційного місця на кухні, від знецінення, до якого так звик світ, що століттями будувався за чоловічим сценарієм.Що ж чоловіки тим часом? Рятують ситуацію, намагаючись втримати стосунки в традиційних рамках, за допомогою старих, як світ, важелів — сили, влади, грошей, сексу. Це здебільшого призводить до напруження, конфліктів, криз у стосунках, що є очікуваним.У психотерапії пар є така закономірність: якщо з одним із партнерів відбулися зміни, а інший залишився на тому ж рівні, стосунки розпадаються.Тож хочемо чи ні, нова революція жіночності остаточно відбулася. Це очевидний факт.Тепер ваш крок назустріч, чоловіки. Тепер ваша участь у збереженні стосунків більша, ніж колись.Так, це якось дивно і незвично — докладати зусиль там, де все «належало» за замовчуванням. Усвідомлювати, що тепер ваші чесноти в очах сучасних жінок — це надійність, безпека, відданість, увага, повага, самостійність, відповідальність, участь у побуті, вихованні дітей, емоційна підтримка, розвинений інтелект тощо.Читала в інтернетах, мовляв, не роздмухуйте оцими своїми дописами про емансипацію міжстатеві протистояння. Але робити вигляд, що не бачиш уже настільки очевидного — це не варіант, я думаю.Тож нехай і на моїх сторінках у соцмережах буде згадка.Можливо для когось це зараз проблема, але знайте, що вона має рішення. Ваш психолог#pro_відносини #pro_дорослішання

«ЩО СКАЖУТЬ ЛЮДИ?» НАЙГУЧНІШИЙ ШЕПІТ У ТВОЇЙ ГОЛОВІ Цей шепіт супроводжує нас усюди. Він у виборі професії, стилю життя, у рішенні промовчати, коли хочеться кричати.«Що скажуть люди?» – фраза, на яку психіка автоматично реагує скутістю, соромом, провиною. Вона миттєво будує навколо нас стіни там, де мав бути простір для життя. Страх бути «не таким». Звідки він, що з ним робити, і як дозволити собі просто бути? Поговоримо про це. Іноді приходить відчуття, що ми живемо так, ніби за кожним нашим кроком спостерігає невидиме журі.Ми обриваємо себе на півслові, фільтруємо емоції, підганяємо життя під «загальноприйняті» норми, аби, не дай боже, не здатися дивним. Ми настільки звикли озиратися на цей примарний шепіт натовпу, що перестали чути через нього власний голос. Але хто всі ці люди, чиє схвалення ми намагаємося отримати? Чи замислювалися ви над тим, і чи цікаво вам, що саме відбувається? В певних ситуаціях спрацьовує еволюційний спадок, який, як не дивно, психіка зберігає як архетип ще з часів життя людей у племенах. Тоді він дійсно діяв напряму і був питанням життя та смерті. Якщо інші члени племені виносили вирок, вигнання для людини в прямому сенсі означало загибель. Життя у племені давно вже немає, а ми все ще боїмося його погляду. Відповідати соціальним «нормам» – це і зараз працює, як інстинкт самозбереження. Історичне і найближче до нас за часом радянське минуле. На жаль, цей спадок до тепер передається наступним поколінням. «Не ганьби мене перед сусідами!» - це класика виховання. Наші власні психологічні захисти також «жартують» із нами: ми часто думаємо, що люди думають про нас те, що ми самі про себе думаємо. Не більше і не менше. Іноді важко зізнатися, що зараз ти сам не дуже високої думки про себе, тож нехай краще так думають ці «погані» люди. Аби не втрачати пильності від можливого полегшання, яке часто дає переусвідомлення, треба пам'ятати, що в сучасному світі варто добре навчитися відрізняти цей підступний шепіт в своїй голові від дійсно небезпечних явищ в соціумі, таких як булінг, бойкот, харасмент, вплив тоталітарних сект, деструктивних і аб'юзивних стосунків в сім'ї тощо. Ну і заради об'єктивності треба сказати, що люди говорять про людей. Це було, є і буде. Іноді пліткують, іноді захоплюються, іноді заздрять і ганьблять. Але яке значення це має для того, хто добре знає себе і своє життя? І наскільки насправді загрозливо, виходячи з вищесказаного, що кажуть про нас поза очі?Чи можемо ми стати виключенням і ніколи не потрапити «на язик» з тих чи інших причин? Ні, звісно ні. Отже, що станеться, коли все це у нас розкладеться по поличках? Нам стане не цікава відповідь на питання «Що скажуть люди?» Ми перестанемо віддавати купу своєї дорогоцінної психічної енергії на її пошуки або на перебування в токсичних почуттях, викликаних цим тригером. Ми станемо вільними. Ваш психолог#життя_як_воно_є#pro_відносини

✨13✨Думала, що б такого написати в цей день. День для мене пам'ятний і важливий. Тринадцять років тому прийшла вперше в офіс, який орендувала, розпочавши свою приватну психологічну практику. Прийшла в омріяну, але зовсім невідому індивідуальну діяльність з корпоративного бізнесу. Напевно тоді це було для мене, як висадитися на Марсі.Звісно, черга з клієнтів мене тоді не чекала, чого не можна було сказати, наприклад, про бабу-ворожку, яка жила і приймала через дорогу від мене. Проходячи в свій кабінет вранці, я завжди бачила навпроти вже сформовану чергу з авто класа люкс до старої хатки і її хазяйки.Ось так живописно було навколо. Бо то був Старий Центр Броварів 2013 року. Він не міг бути інакшим.Багато змінилося з того часу. Хатка є, а баба, напевно, пішла в засвіти. Замість тої старої будівлі, де був мій перший офіс, тепер побудований супермаркет.Це було в якомусь іншому житті...Але як в тому житті, так і тепер, щоб не було, я радію своєму професійному вибору, мене все ще захоплює те, чим я займаюся, і я рада, що то є на користь моїм шановним клієнтам.Тож бажаю нам всім сил, витримки і наснаги, особливо в наші таки складні часи і в такі дні, як сьогодні. Будемо разом тримати це життя, скільки зможемо, а далі – скільки буде потрібно.Дякую за багаторічну довіру. Надихаюся вами, ціную нашу співпрацю.Далі, безумовно, буде.З глибокою повагою та вдячністю, Ваш психолог#життя_як_воно_є