Вчора в мене була консультація з мамою. Розумною свідомою жінкою. І все одно вона прийшла з тим, з чим приходять багато батьків: «Я знову не стрималась. Мене винесло. Я накричала на сина, хоча зовсім не хотіла цього. Але стриматися я не могла.». Зриви трапляються не тільки там, де «не вистачає усвідомленості» чи «мало любові до дитини». Вони трапляються і в хороших, люблячих, думаючих батьків. Просто тому, що ми живі. Просто тому, що іноді напруга накопичується так сильно, що в якийсь момент дорослий уже не витримує. І в такі моменти важливо не тільки сварити себе за зрив, а й чесно подивитися: а що саме мене так виносить? Які мої тригери? На що я реагую не з теперішнього моменту, а з перевантаження, втоми, болю чи безсилля? Саме про це був один із постів у моєму марафоні «Дисципліна без криків» - про усвідомлення власних тригерів. Хочу сьогодні про нього нагадати. Бо це тема, до якої корисно повертатися не один раз. Особливо тоді, коли здається: «Я ж уже все розумію. Чому ж знову зірвалась?»Якщо Ви зараз у схожій точці, дуже раджу ще раз послухати цей марафон. Іноді повторне повернення до таких матеріалів дає більше, ніж нам здається. Посилання залишаю нижче 👇