Щороку з Містечка містяни ходою ідутьз хрестами-іконами, віру несуть і зневіру,щоразу лишають в печері великого Звіраневинну дитину. Інакше загинуть, помруть, інакше, як жертву не лишать, то Звір їх уб'є!Ідуть на заклання, сердешні, в жалобні світанки.Один раз на рік вони вішають чисті фіранки,вдягають святкове убрання найліпше своє, співають пісні молитовні для Звіра, псалми,улещують люту потвору, ведучи дитину, –для когось єдину доньку чи найменшого сина, –посполу сміються й ридають гіркими слізьми.Така безпросвітна процесія, тужна хода!Така невпокоєна кара, пекельна угода,яку п'ють містяни, мов чорну болотяну воду,і їм видається живою ця затхла вода.На зустріч із фронту крокує звичайний Солдат,в мішку теплий вітер і меч висне в піхвах потертих.Він чує задавнений дух невблаганної смертіі запах їдкий безневинних столітніх утрат. Витягує меч і заходить до Звіра один.І мовчки вбиває, хоча і нагрів дещо чуба.Виймає тварюку, рубає, січе душогубана безліч кавалків, десятки мерзенних частин. І кожен з містян вже не знає, із ким він, і де.І кожен хапає куски від кривавого герцю –собі крихту Звіра лишає в порожньому серці…Солдат витирає меча. Відвертається. Йде.____Anatoliyhttps://www.facebook.com/share/p/187hoJBpLY/