Простір твого спокою

Друзі, я відкриваю набір у третій потік моєї коуч-групи.

Коуч-група - це не курс і не тренінг. Тут немає людей, які сидять і слухають мою лекцію. Ми беремо ваше реальне життя. Роботу. Гроші. Стосунки. Страхи. Рішення, які ви роками відкладаєте. Ситуації, в яких знову й знову наступаєте на ті самі граблі. І починаємо дивитися:Що насправді тут відбувається?

І найцікавіша особливість групової роботи - те, що я спостерігав протягом двох попередніх років. Іноді ми годину розбираємо ситуацію однієї людини. А наприкінці ще кілька учасників кажуть: «Блін. А це ж взагалі було про мене».

Тому що чужу історію ми часто здатні побачити набагато ясніше за власну. А потім раптом розуміємо, що все це давно відбувається і в нашому житті. Саме заради таких моментів я й продовжую робити цю групу. Не для того, щоб розповісти вам, як правильно жити. А щоб разом подивитися на ваше життя трохи чесніше, глибше і ширше - і знайти ті зміни, які потрібні саме вам. І ще одна річ, яку я дуже ціную в цьому форматі, - люди. Поступово це перестає бути просто Zoom-зустріччю раз на тиждень. Утворюється невелике коло людей, перед якими можна бути самим собою. Можна думати вголос. Сумніватися. Шукати. Помилятися. І рухатися далі. Третій потік стартує 1 жовтня. Зустрічаємося онлайн щотижня. Усі деталі тут:👉 https://coachgroup.netlify.app/Ну і наостанок - супер-пупер маркетинговий гачок:Наступний такий набір буде через рік.

😂

Що, втім, правда.

В середньому одне моє відео на YouTube займає близько місяця. Я пишу сценарій, читаю книжки, готуюся, мучаю свій ChatGPT Plus, роблю ресерч, шукаю дослідження. Іноді буває так, що я читаю цілу книжку, а потім із неї у фінальне відео потрапляє буквально одне-два речення. Я довго виставляю кадр. Піклуюся про освітлення. Влітку встаю о п’ятій ранку просто тому, що в цей час світло виглядає найприємніше. Хоча більшість людей мої відео взагалі більше слухає, ніж дивиться.

😅

Приблизно на 30 хвилин готового відео я можу відзняти годину-півтори матеріалу. Потім дуже багато вирізаю, підчищаю, перезаписую. Буває навіть так, що майже готове відео я просто бракую. Бо під кінець розумію: щось не те. Десь помилився. Десь можна було зробити краще. І тоді все починається спочатку. Я витрачаю багато часу на кольорокорекцію, хоча навряд чи хтось колись підписався на мій канал зі словами:«Блін, оце в нього класні кольори. Треба підписатися». І тут може виникнути логічне питання:Макс, то ти, виходить, ще той перфекціоніст?

Не зовсім. Для мене перфекціонізм починається там, де прагнення зробити ідеально не дозволяє людині взагалі щось закінчити. Роками готуватися. Проходити курси. Читати ще одну книжку. Ще трохи допилювати. Але так і не випустити свою роботу у світ. Інше питання:А навіщо тоді ти так сильно паришся?

І моя відповідь дуже проста.Бо я від цього кайфую.

Я давно живу з однією внутрішньою установкою, яка дуже сильно змінила моє ставлення до роботи. Вона звучить так:Ти кайфуєш від роботи лише тоді, коли викладаєшся на максимум.

Крапка. Не обов’язково робити все ідеально. Не обов’язково бути найкращим. Але важко любити свою роботу, коли ти сам знаєш, що можеш більше. Бо задоволення часто приходить не від того, що робота легка. А від того, що ти можеш подивитися на результат і сказати собі:«Я реально виклався»! До речі, друзі, якщо вже заговорили про внутрішні установки, які часом дуже сильно змінюють наше життя... За два дні я відкриваю набір у третій потік моєї коуч-групи. Я набираю її лише раз на рік, тому для мене це завжди трохи особливий момент. І цього разу мені особливо хочеться багато говорити саме про такі речі. Про установки, які ми колись непомітно засвоїли. Про ті, що сьогодні нам допомагають. І про ті, які ми давно переросли, але вони досі продовжують керувати нашими рішеннями, роботою, стосунками і ставленням до самих себе. Поки нічого продавати не буду.

🙂

Просто залишу це тут.За два дні розповім більше.

P. S. А поки... Зараз неділя, вихідний... Післяобідній релакс... ... Сідаю дозаписувати моє чергове відео на YouTube!

😎

Знаєте, цей Telegram-канал є одним з моїх найсильніших вчителів. Він навчив мене не подобатися. Я помітив цікаву закономірність: уже багато років після майже кожного мого поста від мене відписується кілька людей. Неважливо, що я пишу. Корисний матеріал, особисту історію, лекцію, запрошення на практику. Десь там завжди є двоє людей:«Макс, дякую. До побачення».

Колись мене це зачіпало. Хотілося зрозуміти: що я сказав не так? Може, треба було м'якше? Може, не варто було про це писати? А потім я зрозумів: це не помилка. Це життя.

У книзі “Мужність не подобатися” наводиться одна цікава притча з юдейської традиції. Уявіть десять людей. Одна людина не любитиме вас, що б ви не робили. Двоє будуть щиро вас приймати. А сімом, по великому рахунку, буде все одно. Проблема лише в тому, що ми чомусь здатні забути про дев'ятьох - і годинами думати про одного. І ось це, мабуть, одна з найважливіших речей, якої я навчився за роки публічної роботи:Якщо ти маєш власну форму - ти автоматично перестаєш підходити всім.

А стоїки пропонують піти ще далі. Сенека запитує:«Чи маєш ти підстави пишатися собою, якщо ти зрозумілий всім?»Тобто іноді те, що ти не всім подобаєшся, - це не вада. Це просто ціна за те, що ти є самим собою. До речі, уже зовсім скоро я запускаю третій набір моєї коуч-групи, де ми будемо вчитися одній дуже важливій речі - якісному пофігізму. Не байдужості. А вмінню легше ставитися до життя, менше приймати все близько до серця і швидше відпускати те, що не варте наших нервів. Набір відбувається всього раз на рік, але про це зовсім скоро. І якщо після цього поста знову буде мінус два - значить, я все ще дозволяю собі бути собою.

😄