Мав задоволення подивитися на вихідних “Маяк” (The Lighthouse, 2019). Кіно привабило мене тим, що це історія про двох, без надлишків у формі другорядних персонажів.На протязі стрічки відносини, які розгортаються перед глядачем, перебувають в полі суцільної амбівалентності, можна сказати субверсії.Та формальність і субординація, в якій спершу нібито перебувають постаті, досить швидко змінюється на неочікувану екстраординарність. Екстраординарність полягає у тому, що у заздалегідь визначеному типі стосунків проявляє себе як невідоме, можливо таке, яке є очевидно зайвим, що не знаходить свого місця в культурному (називайте це вашим поняттям, сюди може підійти багато).Це неочікуване, зайве, що розправляє свій орган, розтинає, робить зв’язок безглуздим через деконструкцію сталого. Містичне в плівці підкреслює намагання психічного впоратись із василіском безладного.Стихійне стосунків, які не мають дороговказу, або по якійсь причині цей дороговказ є понівоченим, вдирається і зіштовхує суб’єкта з тим більшим, що є в ньому.Що ж є тим більшим між двома, останнім форпостом, від якого є лайка або насилля, я залишаю на розсуд глядача.