Психоаналітичний slay 🎀 | Прив’язаність раціональному ексцентрична. Зазвичай, коли прив’язаність...

Прив’язаність раціональному ексцентрична. Зазвичай, коли прив’язаність натягується на психотерапевтичний сеттінг, прийнято висловлювати “тип” прив’язаності або його характер, як певний сценарій того, як суб’єкт обходиться з собі подібним.І коли мова заходить за той чи інший стосунок, а особливо якщо цей стосунок є публічним, можна стикнутись з деякою обсесивністю:“Вона просто у позиції жертви, він знайшов собі маму, вони уникають одне одного через тривожність.”Обсесивність тут у знанні, яке повторює одні й ті самі нарративи. Такий дискурс є добрим гомеостазом для тривоги, яка виникає від інтимного, яке стає привселюдним. Проте в тому, що називається типами прив’язаності, завжди є щось “ще”, яке вислизає і яке по великому рахунку перекреслює ту зрозумілість, яка буцімто є, коли мова заходить за простір між двома.“Я - це інший.” як формула Фройдівського відкриття децентрованого, яку можна тлумачити як те, що є відчуженим в індивіді (саме в індивіді з точки зору психології як у живому організмі, який пристосовується до зовнішнього середовища), знаходить себе у тому, хто є поруч з вами.“Поруч” як той, хто впадає в око тим чи іншим чином, викликаючи цікавість крізь безліч доступних для психіки симптомів. Будь то заперечення, гнів, провина etc.Прив’язаність це механізм відторгнутого, яке повертається в іншому, дозволяючи певною мірою не обманюватись на рахунок себе. Я не стану писати про витіснення, адже з цим терміном слід поводитись більш обачно, ніж зазвичай це робиться. Проте можна сказати про реінтеграцію відчуженого. Звичайно, за умови, якщо така реінтеграція має межу у вигляді прийняття відмінностей в іншому, а окрім цього є приєднанням до насолоди від симптому поблизького.Не буду детально зупинятись на двох останніх фразах, інакше цей текст буде надто віддавати етикою, але дозволю собі назвати це мазохізмом, у тому сенсі, в якому мазохізм можна розглядати як добровільне (а інколи ні) кріпацтво. Бажання аж ніяк не демонструє себе напряму, саме тому у стосунку з іншим для суб’єкта залишаються лишень недоїдки у вигляді симптому, за яким безумовно є межа істинного,на цьому такті моя компетенція закінчується.