Психоаналітичний slay 🎀 | Зазвичай я стараюся не впадати у тікток-психологію й не зачіпати такі ...

Зазвичай я стараюся не впадати у тікток-психологію й не зачіпати такі максими, як чоловіки чи жінки. Проте, гуляючи по миколаївській спеці, я зловив себе на думках про те: “Хто ж платить?”Прийнято вважати, що от у рівноправній Європі всі сплачують порівну. І мова тут не тільки про фінанси, а про доступ до певного типу об’єкта будь то знання, гроші etc. Де кожен суб’єкт вносить свій вклад у символічний капітал, чи не вносить?Те, що називається символічним капіталом, є сукупністю вірувань, які структуровані як міф. Що таке міф? Це явище, яке працює довільно, тобто не має зв’язку з виживанням чи репродуктивною функцією.У даному випадку, в тому, що ми називаємо Європою, це розподілення насолоди від неіснування статевих відносин між обома. Тобто з безсенсовністю променадів стикається she/he.У нашому просторі потреба в чоловікові, який “платить”, це не вимога утриманства, а радше потреба в тому, щоб неіснування відбувалося тільки на одній стороні. Як там у цитатах про зрілих чоловіків, які взмозі контейнувати те, чого немає.Цікаво, що чоловічий суб’єкт як невроз нав’язливості опиняючись в полоні материнського шепоту, якраз і виробляє фобію як “супротив” від неіснуючого, беззмістовного. Такого беззмістовного, де потрібен хороший об’єкт, а хороший це такий, який приходить на місце відсутнього.Можна задатися питанням, наскільки жінка є отруєною материнським для чоловіка?Я допускаю, що вибір чоловіка “подібну на матір” є перебільшеним трактуванням Едипу, радше подібним має бути лише те, що дозволяє цей самий добрий об’єкт виробляти “бути багатим і спроможним в ім’я сенсу”. І потреба в спроможності наразі є зовсім незайвою в тих реаліях, у яких ми зараз є. Але це вже я залишаю на ваш розсуд.