Псалом LXXVI
¹ Начальнику хору Ідифумового. Псалом Асафа.
² Голосом моїм до Господа я буду взивати. Голос мій до Бога, і Він почує мене.
³ В день скорботи моєї шукав я Господа, вночі підносив руки мої і не опускав їх — душа моя не мала втіхи.
⁴ Згадував я Бога і тремтів, став роздумувати, і знемагав дух мій.
⁵ Не змикалися очі мої вночі, я сумував і не міг говорити.
⁶ Я роздумував про дні давні, пригадував роки віків минулих.
⁷ Вночі роздумувало серце моє і допитувався дух мій:
⁸ невже навіки відкинув мене Господь і не виявить більше до мене милости Своєї?
⁹ Невже назавжди спинилася милість Його і скінчилося слово Його з роду в рід?
¹⁰ Невже забув милувати Бог і в гніві Своїм зачинив щедроти Свої?
¹¹ І я сказав: «Ось, горе мені — це зміна правиці Всевишнього».
¹² Буду згадувати про діла Господні, згадувати від початку чудеса Твої.
¹³ Буду вдумуватися в усі діла Твої, роздумувати про всі діяння Твої.
¹⁴ Боже! Свята путь Твоя. Хто бог великий, як Бог [наш]?!
¹⁵ Ти єси Бог, що твориш чудеса. Ти показав між народами силу Твою.
¹⁶ Ти визволив силою Твоєю народ Твій — синів Якова та Йосифа.
¹⁷ Побачили Тебе води, Боже, побачили Тебе води й убоялися, затремтіли безодні.
¹⁸ З хмар лилися води, гриміли громи і стріли блискавиць летіли.
¹⁹ Голос грому Твого котився по небу, і блискавки Твої освітили всю піднебесну, земля захиталася й тряслася.
²⁰ Шляхи Твої в морі, і стежки Твої — у водах великих, а сліди Твої недовідомі.
²¹ Як стадо, вів Ти народ Твій рукою Мойсея і Аарона.
 
Псалом LXXVII
Повчання Асафа.
¹ Слухайте, люди мої, закону мого, прихиліть вухо ваше до слів уст моїх.
² Відкрию в притчах уста мої і розкажу загадки віків давніх.
³ Що ми чули і що взнали і що батьки наші розповідали нам,
⁴ не втаїмо перед дітьми їх, сповіщаючи роду майбутньому славу Господню, силу й чудеса Його, які Він створив.
⁵ Він дав свідчення в Якові, поставив закон у Ізраїлі і наказав батькам нашим переказати його дітям їхнім,
⁶ щоб знав рід майбутній — діти, що народяться, і щоб свого часу і вони сповістили дітям своїм.
⁷ Щоб надію свою покладали на Бога, і не забували діл Божих та додержували заповідей Його.
⁸ Щоб не були такі, як батьки їхні, рід непокірний і лукавий, рід непостійний у серці своїм та невірний Богові духом своїм.
⁹ Сини Єфремові озброєні, що стріляли з лука, повернули назад у день битви.
¹⁰ Вони не зберегли завіту Божого, в законі Його не захотіли ходити.
¹¹ Забули діла Його і чудеса Його, що Він показав їм.
¹² Він перед очима батьків їхніх сотворив чуда в землі Єгипетській на полі Цоан.
¹³ Він розділив море і перевів їх, поставивши воду стіною.
¹⁴ Вдень вів їх хмарою, а всю ніч — світлом вогню.
¹⁵ Розсік камінь у пустелі і напоїв їх, наче з великої безодні.
¹⁶ Із скелі вивів потоки, і води потекли, як ріки.
¹⁷ Вони ж не перестали грішити перед Ним та прогнівляти Всевишнього в пустелі.
¹⁸ Спокушали Бога в серці своїм, вимагаючи поживи душі своїй.
¹⁹ Говорили проти Бога й сказали: «Чи може нам Бог приготувати трапезу у пустелі?
²⁰ Ось Він ударив по каменю, і потекли води, й полилися потоки, чи може Він дати й хліба? Чи може приготувати й м’яса народу Своєму?»
²¹ Почув це Господь, і запалав гнів Його, вогонь спалахнув на Якова. І гнів піднявся над Ізраїлем,
²² за те, що не вірили Богу і не уповали на спасіння Його.
²³ Він наказав хмарам і відчинив двері неба.
²⁴ Дощем послав їм манну на поживу, хліба небесного дав їм.
²⁵ Хлібом ангельським живилися люди, поживи послав їм до ситости.
²⁶ Він підняв у небі східний вітер і навів південний силою Своєю.
²⁷ І, наче порох, сипав на них м’ясо — птахів крилатих, що сипалися на них, як пісок морський.
²⁸ Накидав їх серед табору їхнього біля наметів їхніх,
²⁹ і їли вони до переситу; те, чого бажали вони, дав їм.