Трохи про конспірологію і екзотичну привабливість давнього Єгипту :) У 1913 року у низці англомовних газет з'явилася стаття у тому, що у Великого Сфінкса виявлено кілька приміщень храмового характеру. У тексті повідомлялося, що чимала кімната є і всередині голови, і всередині тулуба, а в одному з цих приміщень встановлені маленькі пірамідки. З'явилася й ілюстрація приміщень і проходів усередині статуї, наприклад малюнок із британської газети The Sphere від 27 березня 1913 року. Приміщення назвали святилищами і з посиланням на одного з основоположників єгиптології професора Джорджа Рейснера присвятили їх Сонцю. Стверджувалося, що входів усередину статуї кілька: на голові, ззаду та в області передніх лап.Сам же професор Рейснер, який нібито відкрив таємні храми, виступив у пресі зі спростуванням цієї новини, заявивши, що взагалі не займався археологічними роботами на Сфінксі і не мав дозволу на це. Все почалося зі статті в журналі Космополітен, для якого Рейснер справді давав коментар про Сфінкса, але й близько не говорив про сенсаційні відкриття та гіпотези, що всередині Сфінкса знаходяться храми, а також могила першого єгипетського фараона Менеса.Проте, як часто буває, спростування не відклалося у пам'яті громадськості. Крім зображень із сенсаційної статті, раз у раз з'являються свідчення людей, які побували всередині Сфінкса і описували камери та шахти, які вони відвідали особисто. Є й кілька фотографій, що підтверджують існування входів у статую. Але наука про ці свідчення, звісно ж, замовчує.
Сьогодні ваечері в Азербайджані, Ірані, Таджикистані та купі інших країн, розпочинається святкування нового, 2585 (1405 за мусульманським календарем) року - Навруза!Навруз - одне з головних свят перського народу та одне з найдавніших свят в принципі. Перші згадки про нього, десь так з тисячу-дві тисячі років до нашої ери. Навруз - одне з чотирьох свят стародавнього доісламського та країн, на які перси мали вплив, святкується в день весняного рівнодення - 20 або 21 березня, і щороку точний час свята відрізняється через різницю у швидкості обертання Землі навколо своєї осі та швидкості її обертання навколо Сонця. В стародавній Персії астрологи визначали Новий рік саме в момент, коли Земля робить повне коло навколо Сонця, тобто день весняного рівнодення, тобто в день, коли тривалість дня і ночі рівні.Цікаво, що перський календар відрізняється від арабського, або так званого, мусульманського тим, що в іранському календарі одне обертання Землі навколо Сонця вважається за 1 рік, а в арабському календарі 12 кіл Місяця навколо Землі.Що ж, з Наврузом, і наступного року в горах Ельбруса! святкувати новий рік під тріскіт святкового вогнища!
Із недавно прочитаного «Мобілізована нація» Ніколаса Старгардта«Коли у 1941 році Гельмута Паулюса відправили на Східний фронт, його батько, домашній лікар і офіцер резерву, який пережив попередню війну, почав писати синові як «товаришу». Поки частина Гельмута просувалася через Румунію та входила до південних районів України, він опинявся в тих самих місцях, де побували німецькі війська під час попередньої війни. Його батькам було неважко знайти серед сусідів і знайомих у рідному Пфорцгаймі когось, хто міг описати місцевість або навіть розгорнути старі військові карти, що дозволяли простежити бойовий шлях їхнього сина.Чоловіки, які пишалися своїм «хрещенням вогнем» у траншеях, порівнювали артилерійські обстріли з десятимісячною битвою під Верденом у 1916 році, бачачи в їхній нищівній силі випробування на міцність. Німецькі командири, наблизившись до Москви в листопаді 1941 року, інколи здригалися при думці про раптову зміну удачі за зразком повороту фортуни на Марні двадцять сім років тому, коли вони вже простягали руки до Парижа.Але батьків і синів поєднував не лише схожий досвід, а й взаємне почуття відповідальності поколінь. Синам належало завершити те, що почали батьки, розірвати порочне коло, яке змушувало кожне покоління воювати в Росії. Якщо ліві та ліберальні мислителі уявляли історію лінійно, як безперервний прогрес, багато консерваторів вважали її циклічною й повторюваною, як саме життя.Зловісну приреченість у світлі занепаду західної культури, передбаченого Освальдом Шпенглером у «Занепаді Європи», розвіяло «національне відродження» 1933 року, але циклічні, природні метафори не забулися. Німецька війна в Радянському Союзі перетворила їх на реальність, а абстрактну загрозу повторних руйнувань, на боротьбу за виживання тут і зараз.Жорстокість німців на сході лише загострювала відчуття необхідності зрештою рішуче розірвати це замкнене коло, адже інакше наступному поколінню синів Німеччини доведеться знову брати участь у бійні.Подібні думки хвилювали й тривожили уми з самого початку. Очікуючи початку бойових дій на заході восени 1939 року, деякі солдати висловлювали думку: «Краще одразу прибрати зі столу, тоді можна сподіватися, що нам більше не доведеться воювати». І хоча німецьким школярам протягом багатьох поколінь прищеплювали думку, що їхній «спадковий ворог» Франція, на підсвідомому, емоційному рівні головну роль тут відігравав Схід. Починаючи з 1890 року навіть опозиціонери з числа соціал-демократів присягалися стати на захист Німеччини від «варварів зі сходу», якщо вона зазнає нападу царської Росії. У серпні 1914 року вторгнення російської армії до Східної Пруссії підняло в німецькій пресі хвилю значно перебільшених історій і жахливих чуток, а доти маловідомий прусський генерал Пауль фон Гінденбург після здобутої над противником перемоги перетворився на національного героя.У 1941 році переконати населення в необхідності нової війни в Росії до переможного кінця заради майбутньої безпеки було неважко, щоб наступному поколінню не довелося проходити через це знову. Починаючи від ветеранів Східного фронту 1914–1917 років і до молодих солдатів, учорашніх школярів, а також підлітків, які ще жили з батьками, усі вважали своїм обов’язком іти на війну, але не за нацистський режим, а в ім’я відповідальності одних поколінь німців перед іншими. Саме ці погляди і були найміцнішим фундаментом їхнього патріотизму.
«Не останній, а крайній», заборона прощатися, позивні для машин і звичка довіряти інтуїції – ось лише деякі особливі практики, які поширені у сучасному війську.Навіщо проходити ініціації — навіть такі радикальні, як закопування живцем? Що насправді означає побратимство сьогодні? Чи правда, що немає атеїстів на війні?У новому випуску «Пороблено» Анна Ніколаєва говорить із Русланом Халіковим, релігієзнавцем, кандидатом філософських наук, видавцем, — про те, як у сучасному українському війську народжуються вірування, прикмети й сакральні практики. У цьому епізоді говоримо про:▪️ ритуали посвяти та ініціації як боротьбу зі страхами;▪️ проводи в армію і підтримуючі прикмети;▪️ особливі ритуали привітання й прощання;▪️ роль віри та сучасний міфологічний світогляд;▪️ хто такий хорунжий і яку символічну роль він виконує;▪️ побратимство і посестринство як нову форму спорідненості;▪️ нові традиції вшанування полеглих.Поки ми пам’ятаємо — вони живі. І саме тому військові ритуали пам’ятування стають не формальністю, а джерелом сили — для підрозділу, для родин, для суспільства.Це розмова про віру й боротьбу зі стресом, про підтримку і сакральне, яке народжується посеред війни. Вмикайте новий епізод «Пороблено» і підтримуйте важливу тему своєю вподобайкою, поширенням і коментарем.https://youtu.be/Tzu9edau4ao
Пост любові на 14 лютогоАрал ще не так давно був місцем однієї з найруйнівніших екологічних катастроф на планеті, але Мале Аральське море, частина водойми, що залишилася на території Казахстану, стає символом надії на те, що не всі помилки людства у ставленні до цього світу є незворотними.Завдяки будівництву Кок-Аральської дамби та більш ефективному регулюванню стоку річки Сирдар’ї північний басейн нині збільшує обʼєм води. Цей життєво важливий бар’єр успішно ізолював здоровішу північну частину від сильно виснаженого південного Аралу, що дозволило Малому Аралу повернути води та наблизитися до стану, коли його називали квітучим.Зміни виходять далеко за межі підвищення рівня води. Солоність знизилася майже на 75%, створивши умови для повернення у великій кількості місцевих видів риб, які довгий час вважалися зниклими назавжди. Йдеться не лише про гідротехнічні та інженерні рішення, насамперед про повернення води, а й про такі речі, як озеленення пустельних прибережних територій, відродження екосистем. Я багато років читав про те, що Аральське море поступово почали відновлювати, але крихітні сині ділянки на Google Earth свідчили, що не все так добре. Тепер же справді можна сказати, що політична воля та послідовні зусилля здатні повернути назад навіть найсерйозніші екологічні втрати й відродити ландшафти, які, здавалося б, були втрачені назавжди.
Познайомився зі славним Хевроном, одним з найбільш святих міст для євреїв, мусульман та християн. Кажуть, в печері Мелеха, святині Хеврона, поховані перші люди: Адам і Єва, а також біблійні патріархи та їхні дружини, Авраам і Сара, Ісаак і Ревека, Яків та Лія. Будівля (на фото), що стоїть на місці їх можливих поховань, збереглася, щонайменше, з часів Ірода. Дійсно, там є навіть таблички над саркофагами, з іменами усопших тисячі років тому, але як відомо, то все точно, але не точно.. Все залежить настільки сильно вірите в наших райських пращурів. Звісно, релігійні рібята не дозволяють проводити археологічні розкопки в тих печерах, адже не гоже перевіряти, все давно написано в книжках, і всі про то і так знають. А взагалі, абсолютно колоритне місто. За байками білоруського репатріанта-військового, це місто є одним з оплотів фундаменталістів, і єврейський квартал готується зустрічати Рамадан, перевіряючи зброю, а ЦАХАЛ встановлює нові бетонні блоки на вулицях.. Бородаті ж чоловіки в білих одежах ще натхненніше моляться на вулиці серед побутового сміття, бездомних собак, солодких ароматів кнаффе і запаху кави з кардамоном. Самі ж араби радісно зустрічають іноземців, пригощають солодощами, фруктами, діляться історіями з життя, що 30 років тому не було ніякого колючого дроту, блок-постів, військових на бронетранспортерах, а тим часом діти засовуючи голови у відкриті вікна машини не проти поцупити корисні дрібниці з підлокотнтків..
Насправді американські претензії на Гренландію роблять всі розмови щодо України в принципі безперспективними.Адже вся суть спільного захисту України була захистити світовий порядок, який, зокрема, одним зі слонів має принцип нерушимості світових кордонів. Тобто світопорядок ледь не основним принципом вважав саме цей принцип. І війни з метою захоплення територій інших країн вважались неприйнятними, як такі, що пішли в забуття після Другої Світової.Росія була ледь не першою хто порушив цей самий світопорядок та ще й в Європі і всі зусилля західного світу були в тому, щоб цей світопорядок врятувати і показати, що захід готовий боротися за свою першість у цьому порядку, як його гарант. І тепер, коли головний світовий поліцейський на пряму руйнує міжнародне право, принципи утримання від військових злочинів, принципи світової вільної торгівлі, що включають також вільне мореплавство, відмовляється від ролі цього самого поліцейського, і, нарешті, здійснює територіальну агресію щодо представника західного світу..... от тепер колективний захист України дійсно не має сенсу.Самі подумайте, який тепер сенс розповідати Росії про неприпустимість розгортання війни, анексії територій, викрадення людей? Старого світопорядку за великим рахунком станом на зараз немає. І єдиний шанс його повернути - це хоч якось ставити на місце США, а не Росію, тепер США є головною загрозою.У разі, якщо американці не відмовляться від свого вармонгерства, захоплять Данію, а потім підуть війною на Канаду, в що я вже цілком вірю, то які взагалі претензії можуть бути до Росії? Вона просто візіонер, який передбачив нові правила світових відносин.
У ході громадянських воєн у Венесуелі, наприкінці ХІХ ст., європейські комерсанти в зазнали великих збитків, в основному - німецькі, французькі, іспанські та бельгійські капітали. Посли цих країн вимагали відшкодування втрат. Тодішній диктатор Сіпріано Кастро відмовився виплачувати репарації та зовнішні борги. Головний позикодавець, Великобританія, висловила невдоволення та закликала Венесуелу до Гааги на третейський арбітраж. Венесуела розраховувала, що зовнішнє втручання їй не загрожує завдяки американській "доктрині Монро", що проголосила Америку зоною, закритою для втручання європейських держав. Не тут було.Третейський Суд по суперечці Венесуели з Англією відкрили спочатку в Парижі, влітку 1899 року. Пізніше Англія поєдналася з іншими європейськими державами проти Венесуели. У 1902 році укладено англо-німецьку угоду щодо дій проти Венесуели, і почалися реальні дії на заклик країни до відповіді.Борги країни були близько 120 млн. доларів, при річному дохіді країни - близько 30 млн. доларів.Витяг з комюніке:"..блокада венесуельських портів не буде знята доти, доки уряд Венесуели не висловить готовності вчинити з повною щирістю і залагодити справу за належних запобіжних заходів.."Блокада дала результати. Венесуела пообіцяла віддавати кредиторам по 30% митного доходу з основних портів та інші виплати. Цей виток Венесуельської кризи призвів до перегляду "доктрини Монро", США наділили себе правом втручання у міжнародні суперечки для стабілізації справ держав Карибського басейну та Центральної Америки, щоб уникнути втручання Європи.
Більшість з нас прожило своє життя у стійкій вірі у зрозумілій ліберальній моделі світу, де глобалізація та відкриті ринки формула стійке розуміння подальшого сталого розвитку, ми вірили що американські фонди контролюють демократичні інституції, а Сорос зараз розвине у нас антикорупційні сили. Все задля великого щасливого майбутнього. Сила НАТО давала надію, що хоча б старий світ буде жити в мірі без великих загроз. Китай нас хвилював виключано зростаючим населенням, Північна Корея були дикою шляпою, а найбільші можливі потрясіння для нас були у вигляді місцевих революцій, які в першу чергу мали на меті доєднатися до утопії Європи. Європа ж упарювалась у зелену енергетику, щастя для всіх прибулих, мультикультуралізм та повагу до меншостей. Милі добряки з великими бюджетами.І от, виявилося, що зниження викидів впливає на промисловість трохи сильніше ніж хотілося, а паруючі заводи Китаю лише виграють. Виявляється, що переварити мігрантів не так просто і вони не готові до мульткультуралізму, а їх наявність лише дратує людей та посилює децентралізаційні партії, які тяжіють до диктатур. Виявляється економічні зв'язки можуть і не стримати найбільші країни від війни на захоплення територій. Виявилося, що миролюбива політика розбещує молодь і та тепер не хоче служити у арміях. А високотехнологічна гордість в озброєннях не витримує змагання проти масовості та терору. А паралельно всі міжнародні організації терплять краху перед дійсно серйозними викликами.Це були гарні часи, це була Pax Americana, ми дивились Альфа, мультики від Піксар і думали, що так буде вічно. Готові до нових часів та правил гри?
Повідомляється, що вірменський Кафедральний собор Святої Діви у місті Ані, столиці середньовічної Багратидської Вірменії, на території сучасної східної Туреччини, на кордоні з Вірменією, перетворять на мечеть. Собор має величезне історичне і символічне значення для вірмен.Тисячолітній собор, який нещодавно розпочали реставрувати, спочатку обіцяли відновити як вірменську церкву. Але через кілька місяців стало очевидно, що після закінчення реставраційних робіт християнський храм стане мечеттю. Спочатку про це повідомляли робітники та красномовно свідчили зрубані християнські декоративні елементи, але тепер і офіційна влада підтвердила, що Анійський собор, зведений у 989-1001 рр., стане мечеттю.Ані був захоплений сельджуками в 1064 році, і головний на той момент вірменський храм перетворили на мечеть. З того часу місто кілька разів переходило з рук турків у владу християн і назад, поки в 1239 р. монголи не захопили його, вирізавши все населення, а в 1319 Ані пострала від руйнівного землетрусу. Загалом з того часу будівля храму занепадала і до нашого часу опинилася під загрозою повної руйнації. Із 2010-х на об'єкті ведуться реставраційні роботи. Відтоді тут загострилося міжрелігійне протистояння та політичні спекуляції: у відповідь на християнські молебени у храмі почали проводити мусульманські молебні
TGLIST.COM.UA
