Ну і третій момент. Щодо сентенції про те, що предки вижили - значить в нас є ресурс вижити. Наче й логічно, адже ми всі тут, бо наші вижили. Змогли. Але, дивіться. По-перше, "вижити" фізично і вижити як особистість - не одне й те саме. Дехто вижив, втративши здатність відчувати. Дехто - ціною зрад і злочинів. Дехто - запхавши правду у шафу і викинувши ключ в річку. Дехто заплатив за те виживання зламаною долею - своєю, дітей або онуків. Тобто виживання має ціну, і часто чималу. Яку частіше сплачують нащадки. Тому вижили - не означає перемогли долю. По-друге, "вони змогли - тепер це наш ресурс" непомітно навішує обов'язок бути і тобі молодцем. А якщо не виходить? Третє. Це знімає з нас право на власний масштаб болю. Якщо їм було гірше - ми зобов'язані триматися. Але порівняння травм не лікує, навпаки - ховає провину: чому ж я не можу, коли вони змогли. Це змушує страждати тихіше, а це набагато гірше. Ну й нарешті. Узагальнення про всіх - них і нас - стає способом не зустрічатися з тим, що насправді відбувалося і відбувається з тобою персонально. Це не дуже справедливо. Предки/батьки "вижили" і "мали резильєнтність, яку передали мені" - то велика різниця. А ще іноді нам може передатися ціна їхнього виживання. І це не завжди "щастя-здоровля". Та про то вже якось наступним разом напишу.