То так, моя психоаналітична освіта дає взнаки. У мене дві магістерські освіти в цьому полі: магістратура з психоаналізу і магістратура з сексології в психоаналітичному підході. Нажаль, обидва дипломи здобуті у країні 404, але нострифіковані, тобто офіційно визнані МОН України. З магістратурою з клінічної психології вийшла окрема історія. Підтвердити попередню освіту не вдалося, тому я наздогнала її вже в Києві, під час війни. Підняла дві. Бо не змогла обрати. Клінічна психологія є найближчою до психоаналізу за глибиною уваги до психічної організації людини. Вона дає мову діагностики, симптомів, розладів, межових станів, травматичних наслідків, клінічного мислення. Це дуже допомогло мені у навчанні з військової психології. Оминути яку було неможливо, бо всю повномасштабну я працюю в Києві. А там, де війна, поранення, смерть, провина, моральна травма, агресія, дисоціація, ПТСР, залежності, психози, суїцидальний ризик і руйнування попередньої ідентичності - потрібні спеціальні налаштування мозку. Трансгенераційна психологія - ще одна гілка на тому дереві. Тут зійшлися особисті причини і професійна цікавість: як саме несвідоме працює не тільки всередині однієї людини, а й у родинному та колективному полі. З цього виросла тема дисертації, адаптація методики, міжнародний нетворк. І винайдена авторська модель, про яку я ще вам тут не розповідала, бо не встигаю, але стаття вже вийшла на рецензування у виданні рівня Scopus. Тому професійна ідентичність виглядає в мене так, як на картинці. Тому психоаналіз час від часу крапає на каналі. Бо ця лінза, одного разу вставлена в око, вже не знімається. І, чесно кажучи, я не дуже хочу її знімати. Тому дякую, що вам вона теж подобається.