Згадайте, як українське суспільство опиралося 8 травня і захищало 9 мая, як адміністрації Кучми та Януковича плекали радянський канон, а спроби Ющенка добитися хоча б примирення між самими українцями, які природно опинилися під час війни у різних арміях, зіштовхувалися з опором – бо багатьом мешканцям колишньої Української РСР здавалося, що президент зазіхає на святе, що незалежність незалежністю, а як же ми без 9 мая. Боляче думати, що за своє одужання від мороку російських фальсифікацій і міфів український народ сплачує таку високу ціну. Нестерпно розуміти, що якби не анексія Криму, не війна на Донбасі, не ця велика війна, то ми борсалися б у цьому радянському лайні ще десятиріччями, може й без особливих шансів виплисти на чисті води. Але вже як є. І тепер 8 травня ми будемо розуміти, що непокаране зло (а Радянський Союз, цей псевдонім шовіністичної Росії, був саме непокараним злом) обов’язково повертається в усій своїй агресивності, як тільки притупляється пам’ять про жертви війни. І якщо з цього уроку не зробити висновку хоча б тепер, війни на наших «кривавих землях» будуть повторюватися ще не раз.