Telegram statistics channel - @politikosmos

☝️Для Заходу – це короткострокова інвестиція, надприбуткові плоди якої – це зміна політичного курсу Росії на прозахідний, розкол між Пекіном та Москвою і конфлікт між ними.І тут знову варто згадати про цю функцію, яку приписують Україні, а саме функцію «щита».Щит захищає свого власника від меча нападника.Допоки нападник не втомититься у спробах пробити захист.Але давати захист для «вічної оборони» – це не головне призначення «щита», адже його функція – забезпечити власнику можливість захиститися на певний час, вичекати та ударити уже своїм мечем виснаженого супротивника.Тим паче геополітичне протистояння не виграють лише обороною, а остаточно перемагають ворога у наступі. І тоді вже й щит не потрібен.Заходу потрібно просто встигнути загартувати новий особистий меч, поки Росія вищерблює об нас свій.Як долається капкан війни та інтелектуальний неоколоніалізм?Тільки суверенізацією державної політики та інтелектуальною самостійністю. Свій план розвитку можемо написати лише ми самі, керуючись власними національними інтересами справжньої української республіки.Текст є спільним. Його основа – лист до мене одного київського студента.Його слова були зворушливими та надихаючими. І я взяв його за основу цього посту, який доповнив та відредагував.ДжерелоПідписатись на «Космос політики»

☝️«Це значно посилює потенціал ворога», - сказав в інтерв'ю “Аль-Джазірі” генерал-лейтенант Ігор Романенко, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України.Однак Москва вирішила не концентрувати північнокорейців в одному місці, натомість розгортаючи невеликі групи в російських частинах.«Вони не зібрані в один кулак, що було б більш ефективно, якби була [північнокорейська] дивізія або бригада», - сказав Романенко.Маючи близько 1,3 мільйона військовослужбовців і мільйони резервістів, Північна Корея має одну з найбільших армій у світі.Вона озброєна зброєю радянських часів або її вітчизняними копіями.І хоча розгортання в Курську може виглядати сенсаційним, за словами аналітика Куща, північнокорейський лідер Кім Чен Ин насправді «віддзеркалює» те, що півстоліття тому зробив південнокорейський лідер.У 1964-1973 роках, коли Південна Корея була біднішою і менш індустріалізованою, ніж прокомуністична Північ, президент Південної Кореї Пак Чон Хі відправив близько 350 000 солдатів у розв'язаний Вашингтоном В'єтнам - разом з десятками тисяч робітників.В обмін на це він отримав багатомільярдні американські інвестиції, кредити і передачу технологій, які допомогли перетворити Південну Корею на одну з найбільш технологічно розвинених і заможних країн світу.В'єтнам звинуватив південнокорейців у воєнних злочинах, але Пак не звернув на це уваги, оскільки економічний бум допоміг йому зміцнити свою владу.Путін прибереже корейський козирКім Чен Ин не менш безцеремонний, оскільки Москва підтримує економіку його країни мільярдами доларів, сплачених за зброю і боєприпаси, постачання енергії, продовольства і технологій зі знижками.Розгортання «Курська» Кіма може стати потужним козирем у переговорах про припинення вогню з майбутньою адміністрацією новообраного президента Дональда Трампа.«Путін зарезервує корейський козир у рукаві перед майбутніми переговорами з Трампом - або для остаточного наступу в Курській області, який наразі, схоже, максимально відкладений», - сказав Кущ.Розгортання військ може виглядати як слабкість Путіна на тлі повідомлень про гостру нестачу живої сили, але в Росії існує консенсус щодо цього: «Нехай вони воюють замість нас», - вважає Володимир Фесенко, голова київського аналітичного центру “Пента”.Тим часом зближення між Москвою і Пхеньяном, ймовірно, дратує Пекін, який є головним спонсором Північної Кореї, вважає Фесенко.«Північна Корея вислизає з-під монопольного впливу Китаю, а вплив Росії на задньому дворі Пекіна зростає», - сказав він в інтерв'ю “Аль-Джазірі”.Існує також значний ризик ескалації на Корейському півострові, оскільки «після випробування своїх військ у справжній війні Кім може збудитися від запаху крові», - сказав Фесенко.Підписатись на «Космос політики»

☝️Слід зазначити, що кількість санкцій, запроваджених проти Росії західними країнами з початку війни в Україні, неухильно зростає. Заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Панкін нещодавно повідомив на засіданні Ради Федерації, що «проти Росії вже введено близько 20 000 різних обмежувальних санкцій», а потім додав: «Власне, їх не можна назвати санкціями, тому що санкції - це легітимний захід, запроваджений Радою Безпеки [ООН], а це односторонні обмежувальні заходи».Хоча російський уряд наполегливо стверджує, що санкції мають обмежений вплив, навіть Путін визнав їхній згубний вплив. 28 жовтня Путін розпочав нараду з економічних питань, сказавши учасникам: «Хочу зазначити, що в економіці зберігаються труднощі і дисбаланси. Вони викликані насамперед тими складними умовами, в яких ми нарощуємо промисловий, сільськогосподарський і фінансовий потенціал країни. Це і зовнішні санкції, і наші власні структурні обмеження».Доповнюючи похмуру картину в Росії, минулого місяця рубль продовжив слабшати по відношенню до долара, євро та юаня через нестабільні ціни на нафту, скорочення обов'язкового продажу іноземної валюти експортерами та збільшення попиту на іноземну валюту. У жовтні російська валюта втратила близько чотирьох відсотків по відношенню до долара (курс приблизно 97 рублів за долар), один відсоток по відношенню до євро (близько 105 рублів) і три відсотки по відношенню до юаня (близько 13,6 рублів), при цьому аналітики прогнозують можливий обмінний курс 100 рублів за долар до кінця року.Оптимістична інтерпретація економічних даних є звичайною практикою урядів у всьому світі, особливо якщо реальність є дещо менш вражаючою. Незважаючи на фотосесії БРІКС, залежність Росії від Китаю може лише поглиблюватися, оскільки Путін продовжує свою агресію, а санкції посилюються, послаблюючи твердження Путіна про «рівноправні» відносини. Якщо такі тенденції до зниження триватимуть, посилені фінансовою ямою, в яку перетворилася війна на тлі посилення санкцій, Росія зрештою може перетворитися з «молодшого партнера» Китаю на фактично «колонію», незважаючи на запевнення Кремля.Підписатись на «Космос політики»

☝️Частина 5ВисновокХоча концепція конфедерації пропонує потенційну основу для вирішення територіальних суперечок, її реалізація в Україні вимагатиме значних компромісів і гарантій з усіх сторін. Йдеться про делікатний баланс між наданням автономії конфліктним регіонам і забезпеченням суверенітету та єдності української держави. Невідомо, чи буде такий підхід прийнятним для всіх зацікавлених сторін, але він може стати одним із варіантів, що розглядатимуться на майбутніх мирних переговорах.Важливо підкреслити, що до анексії Криму півострів вже мав найвищий ступінь конституційної автономії у складі України. Цей статус надавав Криму значні права на самоврядування, включно з власним парламентом і урядом, залишаючись при цьому частиною територіальних рамок України.Нинішні маневри Москви, такі як пропозиція конфедерації для Грузії, можуть відображати стратегію запропонувати подібні домовленості про автономію як фасад компромісу, таким чином зберігаючи вплив без повної відмови від контролю. Прецедент автономії Криму, за яким послідувала анексія, підкреслює ризики, притаманні таким пропозиціям, коли номінальна автономія може слугувати сходинкою до глибшої інтеграції під російським пануванням.Підписатись на «Космос політики»

☝️Колишній президент Єгипту Гамаль Абдель Насер виділяв три ключові сфери впливу Єгипту — арабську, африканську та ісламську.На той час багато африканських країн боролися за незалежність, і Єгипет, використовуючи свою "м’яку силу", включаючи багатомовні радіомовлення, відігравав об’єднавчу роль на континенті. Єгипет також підтримував африканські визвольні рухи зброєю, підготовкою та ресурсами.Однак роль Єгипту в Африці поступово знижувалася за президентства Анвара Садата, оскільки його адміністрація "перенесла фокус на Захід за рахунок Африки".Зниження продовжилося і за президента Хосні Мубарака, особливо після замаху на нього в Аддис-Абебі у 1995 році. Через питання безпеки Мубарак уникав офіційних візитів до африканських країн, обмежуючи контакти Єгипту на дипломатичному рівні.Таким чином, епоха Мубарака ознаменувала значне ослаблення відносин з Африкою.Політичні та стратегічні амбіції Ефіопії в Африці ефективно заповнюють вакуум, залишений Єгиптом.Ефіопія зараз домагається створення потенційної військової бази в Сомаліленді, обходячи офіційний уряд Сомалі в Могадішо і пропонуючи визнати незалежність Сомаліленду.Однак це також може бути стратегічним важелем для Каїра, щоб тиснути на Аддис-Абебу, зокрема щодо ГЕС та Ентеббської угоди.Єгипет активно взаємодіє з країнами Рогу Африки, намагаючись залучити тих, хто раніше підтримував Ефіопію за Ентеббською угодою, на свій бік. Метою є створення коаліції, достатньо сильної, щоб змусити Ефіопію до переговорів.Присутність Єгипту в країнах, що межують з Ефіопією на сході — Еритреї, Сомалі та Джибуті, особливо у військовій сфері, стає для Ефіопії перешкодою, оскільки вона відчайдушно потребує доступу до моря.Зростаючий інтерес Єгипту до Африки може частково бути викликаний внутрішніми занепокоєннями.Реакція Єгипту, ймовірно, обумовлена загрозами для його водної та економічної безпеки через кризу навколо ГЕС та скорочення доходів від Суецького каналу. Ці питання мають велике значення для громадської думки в Єгипті, особливо з огляду на останні провокації, такі як присутність Ізраїлю на коридорі Філадельфі, можливі плани повторного захоплення Гази та нинішні заворушення в Судані.Таким чином, формується нова регіональна вісь, оскільки Єгипет та Ефіопія кожен переслідує свої інтереси: Єгипет активно залучає союзників, тоді як дії Ефіопії, такі як визнання Сомаліленду, зближують Еритрею та інші країни басейну Нілу з Єгиптом. Ефіопія вважала визнання сепаратистського регіону (Сомаліленду) в обмін на доступ до Червоного моря стратегічним кроком. Проте для багатьох африканських країн це стало сигналом, що Ефіопія має експансіоністські амбіції і готова підтримувати сепаратистські рухи в інших державах. Це спонукало Асмару до союзу з Єгиптом, особливо з огляду на зростаючий вплив Єгипту в Сомалі. Омар також запропонував іншу причину зближення Еритреї з Єгиптом — фактор Народного фронту визволення Тиграю (TPLF). Еритрея розглядає TPLF, який межує з нею, як екзистенційну загрозу.Підписатись на «Космос політики»

Частина 4☝️За дослідженням Світового банку, економічні зміни та їхні результати визначалися впливом держави на економіку (там, де його було менше, меншим було і падіння економіки, а відновлення швидшим), швидкістю та глибиною реформ (які убезпечували кращі результати та запобігали корупції та появі олігархічних груп), перспективою членства в ЄС, яка підкріплювала інституційні зміни в країнах, швидкість подолання комуністичного минулого.Грузія, Молдова та Україна отримали перспективу членства в ЄС лише після вторгнення Росії в Україну, відзначає автор статті.З іншого боку, падіння Берлінської стіни, залізної завіси та комунізму мало позитивні наслідки не лише для Східної Європи.Возз’єднання Німеччини дозволило розпочати процес запровадження єдиної валюти і перетворило Європейське економічне співтовариство у Європейський Союз. Розширення ЄС на схід дало новий імпульс європейській економіці. А два десятиліття після завершення Холодної війни дали змогу посилити світову торгівлю та фінансову інтеграцію.35 років по тому - нові стіниПісля того, як посткомуністичні країни збудували фундаменти ринкової економіки, більшість із них увійшли в період швидкого економічного росту, який переривався лише фінансовою кризою 2008-2009 років та епідемією ковіду у 2020 році. Найвищі темпи росту доходів на душу населення мали країни, які або приєдналися до ЄС, або мали доходи від експорту енергоносіїв.Що стосується України, то через відсутність чи повільність реформ у 1990-х та 2000-х, країна десь від 2009 року перебуває "на шпагаті", а у 2014 до цього додалася російська агресія.Прикро, але через 35 років після падіння Берлінської стіни політична та безпекова картинка у Європі та світі виглядає похмуро.Від початку ХХІ сторіччя демократія у багатьох країнах та цілих регіонах відступає. Навіть найбільш зрілі західні демократії стикнулися із популізмом різного політичного забарвлення.Повномасштабне російське вторгнення в Україну стало найбільш небезпечним військовим конфліктом в Європі з часів завершення Другої світової війни.Ріст російського імперського реваншизму та відсутність поваги до міжнародного права створює серйозні загрози для європейської та глобальної безпеки, а кількість та жорстокість конфліктів за межами Європи, особливо в Африці та на Близькому Сході, наростає.І через 35 років після падіння Берлінської стіни страх перед потоком нелегальних мігрантів змушує Європу не лише будувати на своїх зовнішніх кордонах нові стіни, але й відновлювати контроль і всередині Європи.Підписатись на «Космос політики»

☝️Політики, які змінюють пальто, стикаються з очевидним питанням: чому ви коли-небудь об’єднувалися з людьми, які не усвідомлювали надзвичайної важливості вашої проблеми домашніх тварин або робили принципово інші висновки з цього приводу? Не кожен відповість теорією змови, але твердження про те, що всі ваші колишні політичні союзники були корумповані, безумовно, є найпростішою відповіддю. Не дивно, що Кеннеді відомий тим, що вивергає небезпечні теорії змови, а Габбард витратила роки на вигадування історій про Гілларі Клінтон, яку вона зображує як злого розпалювача війни.Отже, саме так може відбуватися зсув від «далеких» до крайніх правих. Вона починається з питання, яке набагато важливіше за всі інші, але до якого ваші союзники не ставляться з такою ж терміновістю. Коли у вас вже немає їхнього вуха, ви звертаєтеся до того, хто буде мати вас. Але єдина партія, яка матиме вас, це та, яка має свої причини для бажання змусити вашу колишню команду виглядати корумпованою.Історія Вагенкнехта складніша. Талановита риториня та постійна гостя телевізійних програм, вона ефективно повторює сумнівні твердження про війну Росії проти України. Але, на відміну від Кеннеді і Габбард, вона справжній політтехнолог. Її партія покликана заповнити те, що вона вважає незайнятим політичним простором – націоналізм у поєднанні з соціалізмом – у багатопартійному ландшафті Німеччини, і вона вхопилася за питання, щоб розколоти інші партії.Наприклад, Вагенкнехт розглядає війну в Україні як спосіб розділити як соціал-демократів, так і християнських демократів. Після цьогорічних виборів у східній Німеччині християнські демократи погодилися на коаліційні переговори зі своїм альянсом, щоб не допустити ультраправу «Альтернативу для Німеччини» до влади в цих землях. Але тепер Вагенкнехт наполягає на тому, щоб будь-яка коаліційна угода містила формулювання про війну, яку, як вона знає, лідери ХДС не можуть підтримати (не кажучи вже про те, що уряди держав не проводять зовнішню політику).Видатні діячі в її власній партії готові йти на компроміс, але Вагенкнехт, яка, схоже, хоче залізної хватки над своїм «Альянсом», прагне дискредитувати будь-яку таку позицію. Як і Ленін, вона, схоже, готова розколоти власну партію, щоб не втратити контроль над собою, і терпіти відхилення від ідеологічної чистоти.Звичайно, політична система в демократичному суспільстві має бути відкритою. Немає нічого поганого в тому, що політичні новатори проводять нові лінії конфлікту; Саме це уможливлює політичну перебудову. Але є проблема, коли такі новатори спираються на конспірологічні теорії та намагаються делегітимізувати своїх опонентів та політичну систему загалом.Куїнн Слободян і Вілл Каллісон називають останнє явище «діагоналізмом», пишучи: «На крайньому кінці діагональні рухи поділяють переконання, що вся влада є змовою». Слободян і Каллісон вперше визначили «діагональне мислення» – переклад німецької концепції Querdenken – під час пандемії, коли відомі антивакцинатори розпалювали протести проти політики охорони здоров’я, яка часто об’єднувала крайніх лівих типів Нью-Ейдж і крайніх правих агітаторів.Тепер діагоналізм, схоже, поширюється у світі паралельних медіавсесвітів. Там можна знайти багато стримуваного політичного невдоволення з приводу єдиних, надважливих питань – якими б вони не були.Підписатись на «Космос політики»

☝️В Гагаузії, населення якої складає приблизно 150 тис, Стояногло користується повною підтримкою і на минулих президентських виборах зібрав там понад 90% голосів.Європейський Союз у жовтні 2024 року наклав санкції на лідерку Гагаузії Євгенію Гуцул, звинувативши її та інших осіб у спробах дестабілізувати Молдову.Євгенія Гуцул у березні 2024 року їздила до Москви на зустріч з російським президентом Владіміром Путіним і заявила, що заручилася підтримкою Москви на противагу уряду Молдови.5. Мільярдер в РосіїЗначним чинником у Молдові називають мільярдера Ілана Шора, який втік до Росії на тлі звинувачень про корупцію.Молдовський суд засудив його до 15 років ув’язнення за причетність до зникнення 1 мільярда доларів з банківської системи Молдови.Шор мешкає у Москві і зокрема йому закидають участь у виявлених випадках підкупу молдовських виборців.Під іменем мільярдера в Молдові з 1998 року діяла очолювана ним партія Шор, яка була заборонена 2023 р.США та ЄС наклали санкції на Ілана Шора та його спільників.Підписатись на «Космос політики»

☝️Мільярди доларів західної допомоги також стимулювали реформи в деяких сферах державного управління. Київ хоче показати, що він - кінь, на якого варто поставити.Питання полягає в тому, чи будуть ці досягнення затьмарені конфліктом, який дедалі більше переходить на бік Росії.Оскільки армія, як правило, настільки сильна, наскільки сильне її суспільство, ми вирушаємо на зустріч з людиною, яка на власному досвіді відчула російську жорстокість.Дочка та онуки Любові втекли до США на початку повномасштабного вторгнення.Востаннє ми зустрічалися в її прифронтовому селі Комишуваха два роки тому, після того, як окупаційні війська зруйнували її будинок.Цього разу вона виглядала щасливішою, незважаючи на те, що так довго жила поруч з бойовими діями. У теплому приміщенні її нової квартири я запитую її, чи повинна Україна вести переговори, щоб припинити війну.«А як же ті, хто віддав своє життя?» - відповідає вона. «Я бачу кінець війни лише тоді, коли ми вийдемо на кордони нашої країни 1991 року, коли Крим, Луганськ і Донецьк були нашими».Вибори в США майже нескінченно висвітлюються в українських новинах, а прогнози щодо війни ґрунтуються на потенційному переможцеві.Камала Гарріс, безсумнівно, розглядається як бажаний кандидат від України, і журналісти намагаються боротися з російською дезінформацією проти неї.Але на півдні та сході України зростає кількість людей, які хочуть негайного припинення війни і бачать у президентстві Дональда Трампа як найкращий шанс на перепочинок.Ми поспілкувалися з багатьма з цих людей навколо міста Покровськ, що перебуває в зоні бойових дій на сході України, де російські війська підступають все ближче і ближче.Тут є відчуття, що Україна повинна була вести переговори на початку повномасштабного вторгнення, щоб запобігти смертям і руйнуванням, які вони бачать відтоді.Обидві сторони вели переговори в перші місяці 2022 року.«Смерть не варта території», - сказала одна жінка. «Ми повинні зупинити цю війну, і Трамп - людина, яка знає, як це зробити».Одинадцять років російської агресії для декого достатньо.Для політиків в українському парламенті це не є відкрито поділюваною думкою. Хоча міжпартійна підтримка продовження боротьби все ще існує, «план перемоги» президента Зеленського критикують за те, що він не має чітких часових рамок.Що стосується Любові, то вона, звісно, не збиралася висловлювати свої вподобання щодо того, хто має перемогти в Білому домі:«Я б хотіла, щоб переміг справжній друг України, який і надалі буде нас підтримувати. Але хто це буде, я не можу вам сказати».Як би я не захоплювався внутрішньою стійкістю Любові, вона відображає дедалі популярнішу і незручну суперечність: бажання поразки Росії і водночас бажання якнайшвидшого припинення кровопролиття.Маятник між американським інтервенціонізмом та ізоляціонізмом уважно спостерігають і відчувають в Україні.Відтоді, як у 1991 році під час розпаду Радянського Союзу Україна переважною більшістю голосів проголосувала за те, щоб стати незалежною країною, вона змушена боротися за свій суверенітет.Вона опинилася на краю геополітичної тектонічної плити, намагаючись зблизитися із Заходом, тоді як Росія тягне її в інший бік.Повномасштабне вторгнення Москви означає, що Україні потрібна рука допомоги Америки, щоб не допустити її розриву на частини.Підписатись на «Космос політики»

☝️Маск не завжди поділяв, принаймні публічно, такий фанатизм. Як повідомляється, він сказав, що Трамп був «холоднокровним невдахою» в 2020 році, і він підтримував Барака Обаму в 2008 і 2012 роках. Проте, як розповів мені минулого місяця мій колега Чарлі Варзел, відчуття образи і нападок у Маска посилилося після поглинання Twitter; незабаром після цього він почав використовувати X як мегафон для MAGA. І хоча його підтримка Трампа, здавалося б, не відповідає його давньому іміджу кліматичного інноватора, вона узгоджується з його правим дрейфом: За останні кілька років він, як повідомляється, непомітно жертвував кошти на підтримку республіканців і кандидатів, у тому числі минулого року надав 10 мільйонів доларів губернатору Флориди Рону ДеСантісу на його невдалу первинну кампанію.Багаті люди вже давно відіграють величезну роль у політиці - але Маск, як це часто буває, вдається до нових крайнощів. Якщо Трамп переможе, гра Маска може щедро окупитися: На додаток до обіцяної ролі в уряді Трампа, він може отримати грандіозні державні контракти для своїх компаній. Але навіть у випадку, якщо Трамп не переможе, Маск може створити прецедент, коли надбагаті донори будуть брати більш безпосередню участь у політичних кампаніях; це може посилити «олігархічний бік сучасної американської демократії», - попереджає Розенфельд. Хоча практичні, запальні методи агітації Ілона Маска є хаотичними і, можливо, незаконними, його зусилля під час цих виборів можуть стати прикладом для інших мегадонорів, які прагнуть переформатувати перегони.Підписатись на «Космос політики»