у теплий дощ...

Без настрою в саду гуляла молодиця,Але раптовий дощ дівчи́ну відволік. Краплинами води небесна дощовицяОчистила думки й торкнулася повік. Їй байдуже було, що сукня намочиласьІ зникнув на щоках ранковий макіяж. Від літнього дощу депресія скінчилась! Відбувся у душі піднесений «кураж»! Поділися кудись минулі хвилювання,Невпевненість і сум потік небесний змивРаділа, як дитя, дівчи́на від "купання"І блискіт несподівано у погляді ожив. Навколо – ні душі: ні люду, ні богеми;І можна, без оглядки, посміятись досхочу... Єдині глядачі – рожеві хризантеми Дивилися, як дівчина гуляла по дощу. Згадала, як маленькою їй небо посміхалосьУ роки безтурботного, забутого "колись"! Давно таке піднесення в душі не відчувалось,Вона сказала "дякую" поглянувши у вись. А потім літній дощ нестримною ходоюПішов за горизонт, за ріки та поля. І дівчина ота, росистою травоюПішла не поспішаючи додому звідтіля. На локонах закручених не висохли краплиниЙ на платті білосніжному лишалася вода... І рідні дивувалися, з якої це причиниТак щиро посміхалася дівчи́на молода... Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі