Втрачене дитинствоЗабрали в них дитинство та усмішки,Украли й безтурботність юних літ.Під вибухи, як атомні завбільшки,Вони вивчають цей жорстокий світ.Невинні, та страждають непомірноСьогодні українські дітлахи.У школу йдуть, сприймаючи покірно,Війни незрозумілої страхи.Тяжкі часи, що випали на долю,Зруйновані міста та ріки сліз,Народу, що змагається за волю,Ворог нерозсудливий приніс.Майданчики під вікнами пустують,Де гралися дівчатка, юнаки,Сьогодні їх ракетами руйнують.Ворожі, з трикольором літаки.Сирени не вщухають після злету.Будинок під уламками горить...А той пілот, що випустив ракету,Напевно, безтурботно вдома спить.Він перед сном укутав вдома сина,Посмакував вечерею та кисіль.А "подвигом" пишалася дружина,Що влучила ракета прямо в ціль.На ранок та будівля догоріла.Сирени стихли. Зупинився плач.Дитина ще одна осиротіла,А десь далеко мирно спить "палач".Це люди? Достеменно я не знаю. Та вірю, як закінчиться війна, Невинних забиратимуть до раю.А злодіям – геє́на вогняна...Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі