Південне небо***Південне небо затирає тло вугіллям,Нічна пора, де зір не видно вже давно.Дощить, висіює все вись своє зусилля,Аби також залити ясне твоє тло. Ми пізнім вечором верталися до хати,Твоїх батьків, від дискотеки ще брудні.О Боже, як я міг так сильно покохати,Що ніч сіяла у дощі тоді мені. Таксі поїхало, погода робить утиск,Але так весело, ховає нас на мить.Являє, дай сліпучу зіроньку торкнутись,Яка на лику серед цівочок бринить. Холодна злива, а рука грайливо-мокраПідігрівала, ніби море єгиптян.І хвилювався я з тобою наче отрок,Неначе краплі прилипаючі до ран.  Твоє волосся ватра факелу нічная,Тоді світило ясним пламенем. І от,Космічне диво – коли небо пропадало,А ти затьмарила і космосу висот. Біля одвірку ми спинилися в чеканні,Я ждав запрошення в очах, дівочих див. Але були вони звеселені і п’яні,Гляділи просто аби двері я відкрив. Колись із пам’яті поріг отой дістану,Південне небо і дощу на тобі рух.Ні, не хвилюйся моя втрачена кохана,Їх не торкнуся, адже я для тебе друг!поезіяОК © 2021