☦️Священномученик Климент народився в галатійському місті Анкірі 258 року від батька язичника і матері християнки. У дитинстві втратив батька, а на дванадцятому році втратив і матір, яка передрікла йому мученицьку кончину за віру в Христа. Жінка, яка усиновила його, Софія, виховувала його в страху Божому. Під час страшного голоду в Галатії деякі язичники кидали своїх дітей, не маючи змоги їх прогодувати. Софія збирала нещасних до себе, годувала й одягала їх, а святий Климент допомагав їй у цьому. Він навчав дітей і готував їх до прийняття Святого Хрещення. Багато із них згодом померли мученицьки за віру в Христа.За доброчесне життя святий Климент був поставлений на читця, а потім на диякона. У вісімнадцять років він отримав сан пресвітера, а у двадцятирічному віці був висвячений на єпископа Анкірського.Невдовзі спалахнуло гоніння Діоклетіана (284–305) на християн. За доносом притягнутий був до відповіді і єпископ Климент. Правитель Галатії Дометіан намагався схилити святого до поклоніння язичницьким богам. Але єпископ Климент твердо сповідав віру Христову і мужньо перетерпів усі муки, на які наразив його лютий намісник. Його вішали на дереві; різали тіло гострим залізом так, що видно було кістки; жорстоко били палицями та камінням; крутили на колесі і палили на повільному вогні. Господь оберігав Свого страждальця і двивовижно зціляв його понівечене тіло.Тоді Дометіан послав святого в Рим, до самого імператора Діоклетіана, з донесенням про те, що єпископа Климента жорстоко мучили, але він виявився нездоланним. Діоклетіан, побачивши мученика цілковито здоровим, не повірив донесенню і піддав його ще жорстокішим тортурам, а потім ув’язнив.Багато хто із язичників, бачачи мужність святого і дивовижне зцілення його від ран, увірував в Христа. До святого Климента у в’язницю стікалися люди для повчань, зцілень і Хрещення, так що в’язниця перетворилася на храм. Багатьох із них за доносом стратив імператор.Діоклетіан, вражений дивовижним терпінням святого Климента, відіслав його в Нікомідію до свого співправителя Максиміана. Дорогою, на кораблі, до святого приєднався учень його Агафангел. Він уникнув страти з іншими сповідниками і бажав постраждати й померти за Христа разом із єпископом Климентом.Імператор Максиміан віддав святих Климента й Агафангела правителю Агрипіну. Той піддав їх таким нелюдським катуванням, що навіть у глядачів-язичників спалахнуло почуття співчуття до мучеників і вони побили камінням мучителів.Отримавши свободу, святі зцілювали жителів міста покладанням рук, хрестили і наставляли безліч людей, які стікалися до них. Знову схоплені за розпорядженням Максиміана, вони були відправлені на батьківщину в місто Анкір. Там князь Анкірський Куріній знову піддав їх мукам. Потім він відіслав у місто Амісію до намісника Дометія, який вирізнявся особливою жорстокістю.В Амісії святі мученики були кинуті в кипляче вапно, пробули в ньому добу і залишилися неушкоджені. З них здирали шкіру, били залізними палицями, клали на розпечені залізні ліжка і поливали сіркою. Святим усе це не шкодило, і їх відправили до Тарса для нових мук. Дорогою в пустелі святому Клименту, по його молитві, було дано одкровення, що він ще двадцять вісім років страждатиме за ім’я Христове. Зазнавши безліч мук, святі були ув’язнені в темницю, де пробули двадцять вісім років.Після смерті Максиміана святий Агафангел був усічений мечем. Святого Климента анкірські християни звільнили із в’язниці і відвезли до печерного храму. Там після звершення Літургії святий сповістив вірянам швидке закінчення гонінь і свій близький відхід. Святий мученик справді невдовзі був убитий воїнами міста, які увірвалися до храму. Святому відсікли мечем голову під час принесення ним Безкровної Жертви († близько 312 року).
☦️Святий апостол Тимофій походив із лікаонського міста Лістри в Малій Азії. 52 року він був навернений до Христа святим апостолом Павлом. Коли святі Павло і Варнава вперше відвідали лікаонські міста, апостол Павло в Лістрі зцілив хромого від народження. Багато жителів міста увірували у Христа. Серед них були і майбутній апостол, юнак Тимофій, його мати Євника та бабця Лоїда (Діян. 14:6-12; 2Тим. 1:5).Насіння віри, посіяне апостолом Павлом у душі святого Тимофія, принесло рясний плід. Він став ревним учнем святого Павла, а згодом його невідлучним супутником і співробітником у проповіді Євангелія.Апостол Павло любив святого Тимофія і називав його у посланнях своїм улюбленим сином, з вдячністю згадуючи його вірність та відданість. Він також писав Тимофієві: “Ти наслідував мене у вченні, житті, прихильності, вірі, великодушності, любові, терпінні, у гоніннях, стражданнях…” (2Тим. 3:10-11).65 року Павло висвятив апостола Тимофія на єпископа Ефеської Церкви. Святий Тимофій керував нею п’ятнадцять років. Коли апостол Павло перебував у темниці в Римі, знаючи, що на нього чекає мученицький подвиг, він викликав до себе свого вірного учня і друга апостола Тимофія на останню зустріч (2Тим. 4:9).Святий Тимофій також закінчив життя мученицьки. Одного разу в Ефесі язичники звершували свято на честь ідолів і носили їх містом, супроводжуючи нечестивими обрядами й піснями. Ревнуючи про славу Божу, святий єпископ Тимофій намагався зупиняти і напоумлювати засліплених ідолопоклонством людей, проповідуючи їм істинну віру у Христа. Язичники в озлобленні кинулися на святого апостола. Вони били його, тягли по землі і, зрештою, побили камінням. Мученицьку смерть за Христа святий апостол Тимофій прийняв 80 року.У IV столітті мощі апостола Тимофія були перенесені до Царгорода і покладені у храмі Святих апостолів.
☦️Преподобний Євфимій Великий народився 378 року у Вірменії, в місті Мелітині у літніх батьків. Рано осиротілий хлопчик був вихований святителем Отрієм. Він висвятив дев’ятнадцятирчного юнака на пресвітера і постриг у чернецтво.Євфимій був такий обдарований, що святитель поставив його начальником над усіма мелітинськими монастирями. Але юний чернець прагнув до безмовності і молитви. Тому він таємно пішов у Єрусалим, а потім у Фаранську лавру. Там преподобний познайомився зі святим Феоктистом (пам’ять 3 вересня) і сильно з ним потоваришував.Відлюдники віддалилися в Кутиллійську пустелю, де оселилися в печері на високій скелі. Харчувалися святі травою, віддаючи вси сили безперестанній молитві.Місцеві жителі, дізнавшись про подвижників, приходили за порадою. Дехто, побажавши іночества, селився поруч з ними. Поступово утворилася обитель. Її настоятелем був призначений святий Феоктист, а преподобний Євфимій віддав перевагу молитві в печері, залишаючись духівником братії. По його молитвам звершилося багато дивовижних зцілень, і безліч людей стали приходити до нього.Святому довелося таємно піти в пустелю Зиф. Там він жив у печері, де колись святий цар Давид переховувався від переслідувань царя Саула. Преподобний Євфимій заснував там лавру, названу згодом на його честь.Він володів і даром пророцтва, бачив серце людини й готовність до прийняття Святого Причастя. По його молитві Господь посилав дощ у засуху, примножував продовольство в монастирі.За три дні до кончини преподобний Євфимій попрощався з братією монастиря й увійшов до церковного вівтаря. Там він мирно преставився до Господа 20 січня 473 року у віці дев’яноста семи років. Біля мощей преподобного відбулося багато чудес і зцілень.
☦️Преподобний Макарій Великий народився в Єгипті близько 301 року. З любов’ю і старанням послужив він своїм батькам у старості, виконуючи заповідь про шанування батьків. Після їхньої кончини він став цілковито вільним від житейських турбот.Під керівництвом досвідченого старця-інока преподобний Макарій став проходити безмовне іночеське життя і рукоділля. Спочатку він оселився в безлюдному місці неподалік від села, де жив. Потім святий переселився на Нітрійську гору в Фаранській пустелі.Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого. Авва Антоній з любов’ю прийняв блаженного Макарія, який став його відданим учнем і послідовником. З ним преподобний Макарій жив довгий час.Потім, за порадою святого авви, він віддалився до Скитської пустелі, що в північно-західній частині Єгипту. Він так просяяв своїми подвигами, що його стали називати “юнаком-старцем”, адже, ледве досягнувши тридцятилітнього віку, він проявив себе зрілим іноком. Тут преподобному Макарію доводилося боротися з бісами день і ніч. Вони волали, що не можуть подолати його, бо він має велику зброю — смирення.Коли святому виповнилося сорок років, він був висвячений в сан священника і поставлений настоятелем (аввою) іноків, які жили в Скитській пустелі. У ці роки преподобний Макарій часто відвідував святого Антонія Великого, одержуючи від нього настанови в духовних бесідах. Разом з двома іншими учнями преподобного Антонія він сподобився бути присутнім під час його блаженної кончини.До преподобного Макарія приходили безліч людей, тож він мав мало часу, щоб в усамітненні віддаватися богомислію. Тому преподобний викопав під своєю келією глибоку печеру, де ховався від тих, хто постійно приходив до нього і порушував його богомисліє та молитву.Святий Макарій досяг такого дерзновіння в ходінні перед Богом, що по його молитві Господь воскрешав померлих. Попри це він продовжував зберігати надзвичайне смирення.У роки царювання імператора-аріанина Валента (364–378) преподобний Макарій Великий разом з преподобний Макарієм Александрійським зазнав переслідування з боку аріанського єпископа Луки. Обох старців схопили і, посадивши на корабель, відвезли на пустельний острів, де жили язичники. Там, по молитвам святих, одержала зцілення донька жерця. Після цього сам жрець і всі жителі острова прийняли Святе Хрещення. Дізнавшись про це, аріанський єпископ посоромився і дозволив старцям повернутися до своїх пустиней.Шістдесят років прожив святий Макарій у мертвій для світу пустелі. Більше всього часу він проводив у бесіді з Богом, часто перебуваючи в стані духовного піднесення. Свій великий подвижницький досвід авва виразив у глибоких богословських творах. П’ятдесят бесід і сім подвижницьких слів залишилися дорогоцінним спадком духовної мудрості преподобного Макарія Великого. Основна думка в його творах полягає в тому, що найвищий благом і ціллю людини є з’єднання душі з Богом.Преподобний дожив до дев’яноста років. Незадовго до кончини йому з’явилися преподобні Антоній і Пахомій. Вони повідомили радісну звістку про його близький перехід у блаженні небесні обителі. Преподобний Макарій став готуватися до своєї смерті.Через дев’ять днів йому з’явився херувим з безліччю ангелів. Коли свята душа преподобного Макарія була взята херувимом і піднесена на небо, дехто із отців мисленними очима бачив, що повітряні біси у віддаленні стояли й волали, що уникнув їх святий Макарій.Преподобний помер близько 390–391 років.
☦️Святитель Афанасій, великий отець Церкви і стовп Православʼя, народився близько 297 року в Александрії в благочестивій християнській сім’ї. Здобувши гарну світську освіту, ще глибших знань він набув, старанно вивчаючи Святе Письмо. З юнацьких років майбутній святитель став відомим Александрійському патріарху, святому Олександру, який згодом висвятив Афанасія на диякона.У цьому сані святий Афанасій супроводжував патріарха Олександра в 325 році на I Вселенський Собор у Нікеї. На Соборі святий Афанасій виступав зі спростуванням аріанської єресі. Цю промову схвалили православні отці Собору, а аріани, явні й приховані, зненавиділи Афанасія і протягом усього його життя піддавали гонінням.Після смерті патріарха Олександра святого Афанасія однодушно обрали його наступником на Александрійській кафедрі. Він довго відмовлявся, вважаючи себе негідним, але за наполяганням усього православного населення все ж погодився. У віці двадцяти восьми років він був висвячений на єпископа і поставлений на чолі Александрійської Церкви.Святитель Афанасій керував Церквою сорок сім років. За цей час він зазнав багато гонінь і скорбот від своїх супротивників. Був момент, коли він залишався єдиним православним єпископом, тоді як всі інші ієрархи ухилилися в єресь.Він невпинно писав послання і трактати проти аріанського лжевчення. Коли ж Юліан Відступник (361–363) став гнати християн, то його гнів насамперед обрушився на святителя Афанасія, якого вважали великим стовпом Православʼя. Юліан хотів убити святителя, щоб завдати нищівного удару християнству, але незвдовзі сам безславно загинув. Після його смерті святитель Афанасій мирно перебував на Александрійській кафедрі сім років і помер 373 року.Святий Кирил походив зі знатної й благочестивої християнської сім’ї. Він вивчив світські науки, у тому числі філософію, але найбільше прагнув придбати знання Святого Письма та істин християнської віри. В юності Кирил вступив до скиту святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Александрійський Феофіл (385–412 рр.) висвятив його в сан диякона, причислив до кліру і, побачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.Після смерті Феофіла Кирил однодушно був обраний на патріарший престол Александрійської Церкви. Він дбав про утвердження своєї пастви у благочесті. Його непохитна твердість у захисті віри особливо виявилася в боротьбі з Несторієм. На III Вселенському Соборі, скликаному у 431 році в місті Єфесі, святитель Кирил був головою.Радикалізм і категоричність Кирила легко пояснюються його способом життя і ворожістю до всього нехристиянського нітрійських монахів, у яких він виховувався сім років. Посеред безживної пустелі, у печерах, що залишилися від фараонівських содових копалень, котрі були перетворені на чернечі келії, провів своє отроцтво Кирил, так само як інші його родичі. Втім, якраз його максималізм і допоміг в обґрунтуванні боголюдської природи Іісуса. У його роботах синтезовано христологічні ідеї Афанасія Александрійського й антіохійської школи. У дискусії з антіохійцями йому вдалося знайти порозуміння в основному богословському питанні про незлитність і неподільність Божественної і людської природи Христа.За темпераментом Кирил Александрійський був людиною борні. І на єпископській кафедрі він проявляв себе як владна, імпульсивна людина. Архієпископ боровся з єрессю новаціан, що відмовилися повертати у лоно Християнської Церкви тих, хто покинув її у часи гонінь.Святитель Кирил також свого часу писав повчальне послання до Несторія й листи імператору Феодосію Молодшому, папі Римському Келестину І та до різних монастирів, заперечуючи вчення Несторія і викладаючи істинне християнське вчення про воплочення Сина Божого.Помер архієпископ Кирил у 444 році.
☦️Преподобний Антоній Великий народився в місті Коме (нині Куманс, Єгипет) близько 251 року в забезпеченій християнській сім’ї. Після смерті батьків юний Антоній подарував жителям міста землю, що дісталася у спадок, і, продавши майно, роздав гроші жебракам. Доручивши молодшу сестру вірним дівственним християнкам, юний подвижник став усамітнюватися для молитви спочатку в місцях поблизу селища, пізніше пішов у пустелю. Він відшукував досвідчених подвижників, навчаючись у них духовного життя, і, набравшись досвіду, повертався до усамітнення. Проводячи ночі в молитві і харчуючись раз на день після заходу сонця хлібом із сіллю, святий здобув рясну благодать від Бога, долаючи сильні спокуси і напади бісівські. Згодом навколо святого зібралися безліч братів, охочих наслідувати його приклад.311 року, під час гонінь Максиміана, преподобний Антоній, бажаючи мученицької кончини, прийшов до Александрії служити християнам, які страждали за віру. Але Господь залишив йому життя для передачі досвіду тим, хто шукає християнської досконалості. Коли гоніння вщухли, 313 року Антоній пішов на берег Червоного моря, до монастиря поблизу Суецької затоки в Піспірських горах. Проживши на самоті близько сімдесяти років, Антоній зустрівся зі святим Павлом Фівейським, який провів у пустелі близько дев’яноста років.Близько 350 року за наполяганням Афанасія Великого преподобний Антоній знову залишив усамітнення і з’явився в Александрію для викриття єресі аріан.Помер преподобний Антоній 356 року, у віці ста п’яти років, провівши вісімдесят п’ять років життя в чернечих подвигах. Мощі святого поховали його учні в пустелі в потаємному місці.У 561 році нетлінні мощі преподобного Антонія було перенесено із пустелі до Александрії. Після завоювання Єгипту сарацинами близько 635 року вони були перевезені до Константинополя. 980 року святі мощі перенесли до єпархіального округу В’єнського, до Мот-Сен-Дідьє (нині Сент-Антуан-л’Аббеї, Франція), де вони зберігаються донині. Глава преподобного Антонія з 1491 року зберігається в місті Арлі (Франція) в церкві святого Юліана. Однак у монастирі святого Антонія в Єгипті вважають, що мощі цього угодника Божого не було відкрито і зараз вони перебувають під спудом у монастирській церкві його імені.
☦️Праведний Максим був священником у місті Тотьмі в першій половині XVII століття. Звали його Максим Макар’єв, син Попів. Поставлений на ієрея, протягом 45 років він проходив добровільний подвиг юродства Христа заради і перебував у безперестанній молитві, в пості, наготі, ціковито нехтував турботами про своє тіло.Праведний священноієрей Максим уже за життя свого був відзначений благодатними дарами від Бога. Він спочив у глибокій старості 16 січня 1650 року і був похований при Воскресенській Варницькій церкві міста Тотьми. Трудницьке і святе життя його та чудесні зцілення, що відбувалися біля його гробу, стали спонукою до складання письмової оповіді про нього, але оповідь ця згоріла в пожежі Воскресенської церкви в 1676 році. Пізніше втрачено і складену в 1680 році нову оповідь. Тим часом чудеса біля гробу праведника тривали.1715 року священник Воскресенської церкви Іоанн Рохлецов із парафіяльними людьми звернувся до архієпископа Велико-Устюзького Іосифа з проханням дозволити їм поставити гробницю над мощами святого Максима в Параскевіївській церкві, над цими мощами побудованій, та покласти на гробниці образ святого. Владика дав свій дозвіл і благословив служити молебні, як іншим угодникам Божим.У той час були ще всім пам’ятні чудеса, що сталися біля місця поховання праведного Максима, і чудеса ці були зображені на клеймах, що прикрашають гробницю угодника Божого.У 1680 році житель Тотьми Борис Тимофіїв Тарунін захворів на лихоманку і лежав півроку розслабленим. Коли він прикликав на допомогу праведного Максима, негайно отримав зцілення.1691 року селянин Арефа Малевинський дев’ять тижнів не вставав із ліжка від лихоманки; коли ж став прикликати на допомогу святого Максима, хвороба його зовсім минула.Селянин Феодор Васильєв Мамошов дев’ять років був нездоровий і перебував у розслабленні. У ніч на 5 листопада 1703 року він бачив уві сні, ніби старий чоловік в самій лише сорочці підійшов до його ліжка і сказав йому: “Феодоре, перестань сумувати”. І, взявши його за плече, повів до церкви та велів прикластися до надгробка праведного Максима. Прокинувшись, Феодор відчув себе таким здоровим, що міг пішки вирушити до Воскресенської церкви для поклоніння гробу свого цілителя.Анна Яковлєва Татаурова 1705 року протягом місяця була в нестямі розуму. Вночі уві сні з’явився їй праведний Максим і велів відслужити дві панахиди над його гробом, обіцяючи їй за те одужання. Прокинувшись, хвора прийшла до тями і стала просити, щоб її привезли до гробу праведного, де вона після звершення панахид негайно ж відчула себе цілковито здоровою.
☦️Преподобний Павло Фівейський народився в Єгипті, в місті Фіваїда. Залишившись сиротою, він багато потерпів від свого користолюбного родича через батьківську спадщину. Під час гонінь Декія (249-251) на християн святий Павло, дізнавшись про підступний задум віддати його до рук гонителів, покинув місто і пішов у пустелю.Оселившись у печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив у ній 91 рік, невпинно молячись Богу вдень і вночі. Харчувався він фініками і хлібом, який приносив йому ворон, одягом із пальмового листя ховався від холоду і спеки. За Божою волею, вже незадовго до смерті преподобного Павла, Бог відкрив про нього преподобному Антонію Великому (пам’ять 17 січня), який також трудився у Фіваїдській пустелі. Одного разу святому Антонію спало на думку, що навряд чи є інший такий пустельник, як він, і тоді він почув голос: “Антонію, є раб Божий, який досконаліший за тебе і раніше за тебе оселився тут у пустелі. Іди в глибину її і знайдеш його”. Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Давши Антонієві урок смирення, преподобний Павло вийшов йому назустріч. Старці назвали один одного на ім’я, обійнялися і довго розмовляли. Під час бесіди прилетів ворон і приніс їм обом хліб. Преподобний Павло відкрив преподобному Антонію наближення своєї кончини і заповів поховати його. Преставився святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні Ангелів, пророків і апостолів сходила до Бога. Два леви прибігли з пустелі й кігтями вирили могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одяг із пальмового листя, пішов у свою обитель. Одяг цей преподобний Антоній зберігав як найбільшу святиню і одягав тільки двічі на рік – на Великдень і П’ятидесятницю. Помер преподобний Павло Фівейський 341 року, коли йому було 113 років. Він не заснував жодної обителі, але незабаром після його смерті з’явилося багато наслідувачів його життя, котрі вкрили пустелю обителями. Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.У XII столітті тіло святого Павла з волі імператора Мануїла (1143-1180) було перенесено до Царгорода і покладено в Перивлеплетській обителі Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, нарешті, до Угорщини в Офеї; частина глави його знаходиться в Римі.
☦️Свята Ніна була племінницею Єрусалимського патріарха Ювеналія. Вона з юності всім серцем полюбила Бога і глибоко шкодувала людей, які не вірують у Нього. Після того, як батько її Завулон пішов у пустельники, а мати пішла в диякониси, святу Ніну віддали на виховання одній благочестивій стариці. Часті розповіді цієї стариці про Іверію (нинішню Грузію), тоді ще язичницьку країну, збудили в Ніні сильне бажання відвідати цю країну і просвітити її жителів світлом Євангелія.Бажання це ще більше посилилося, коли вона одного разу побачила у видіннях Матір Божу, Котра вручає їй хрест із виноградних лоз. І бажання її збулося, коли їй довелося тікати в Іверію, рятуючись від гоніння, розпочатого імператором Діоклітіаном (284-305 рр.).В Іверії свята Ніна оселилася в однієї жінки в царських виноградниках і дуже скоро стала відомою в околицях, тому що надавала допомогу багатьом стражденним. Дізнавшись про силу її молитов, безліч хворих стали приходити до неї. Прикликаючи ім’я Христове, свята Ніна зцілювала їх і розповідала їм про Бога, Котрий створив небо і землю, і про Христа Спасителя.Проповідь про Христа, чудеса, які звершувала свята Ніна, і її доброчесне життя благотворно діяли на жителів Іверії, і багато хто з них увірував в істинного Бога і прийняв Хрещення. Вона навернула до Христа в Грузії і самого царя Маріана (Мероя), який був до цього язичником. Тоді було викликано з Константинополя єпископа і священників та побудовано перший в Іверії храм в ім’я св. апостолів. Поступово майже вся Іверія прийняла християнство.Свята Ніна, яка не любила почестей і слави, віддалилася на одну гору, там на самоті дякувала Господу за навернення до християнства ідолопоклонників. Через кілька років вона залишила своє усамітнення і вирушила в Кахетію, де навернула до християнства царицю Софію. Після тридцятип’ятирічних подвигів свята Ніна мирно померла 14 січня 335 року. На місці її смерті цар Маріан спорудив храм в ім’я великомученика Георгія, далекого родича святої Ніни.З пам’яттю святої Ніни пов’язано знайдення хітона Христового. Під час розп’яття Спасителя цей хітон дістався за жеребом одному римському воїну і після різних подій потрапив до Грузії.
☦️Свята Татіана була дочкою багатого римлянина і була вихована ним у християнській вірі. Коли Татіана досягла повноліття, вона стала байдужою до багатства та інших благ і полюбила всім серцем духовний спосіб життя. Вона назавжди відмовилася від подружнього життя і за доброчесне життя її призначили дияконисою Римської церкви. На цій посаді вона старанно доглядала хворих, відвідувала в’язниці, допомагала незаможним, намагаючись постійно догодити Богові молитвами і добрими справами.За імператора Александра Севера (222–235 рр.) свята Татіана за сповідування Іісуса Христа прийняла мученицькі страждання від римського градоправителя Ульпіана (близько 225 р.). Згідно з давньою розповіддю, святу Татіану після різних тортур кинули на арену цирку (Колізею), щоб лютий лев розірвав її для забави глядачів. Але замість цього лев став лагідно пеститися до неї. Тоді святу Татіану усікли мечем. Вісім слуг градоправителя, які мучили святу, увірували в Іісуса Христа, бачачи над нею силу Божу, — і вони теж були після мук усічені мечем.
TGLIST.COM.UA
