Вітаємо з днем Святої Трійці🌿😇На 50-й день після Світлого Христового Воскресіння у всьому Православному світі святкується День Святої Трійці. Сьогодні ми згадуємо, як в Єрусалимі на апостолів зійшов Святий Дух у вигляді язиків полум’я. Після чого апостоли стали славити Бога різними мовами, якими раніше не володіли. Сповнившись благодаті, вони стали славити Господа та проповідувати про Воскресіння Христа всьому світу.Ми святкуємо не Три Божества, а Одне Божество, яке має Три Особи: Особу Отця, Особу Сина і Особу Святого Духа – Три Іпостасі. Свята Трійця створила світ видимий і невидимий, і на кожному творінні є печать Троїчного Божества. Якщо людина хоче зрозуміти таємницю Святої Трійці, то вона повинна уважно подивитися на світ і на себе саму.Православні християни в цей день прикрашають оселі і храми гілками дерев і квітками та різними травами. Цей звичай веде свій початок від Старозавітньої Церкви. Будинки і синагоги прикрашали зеленою травою в спомин того, як при Синайській горі все квітло, коли Мойсей отримував від Господа святі Заповіді.Нехай Божа благодать, що зійшла в цей день на святих апостолів, торкнеться і наших сердець, а також зміцнить кожного з нас на нашому життєвому шляху.
☦️У третю неділю Великого посту Свята Церква урочисто виносить на середину храму Чесний і Животворящий Хрест Господній. Ми поклоняємося йому, щоб укріпитися у подвизі посту, бо Хрест є нашою силою, надією і дорогою до спасіння.Святе Євангеліє сьогодні нагадує нам слова Спасителя:«Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34).Цими словами Господь відкриває нам глибоку правду: шлях до спасіння проходить через хрест. Але цей хрест не є знаком поразки — він є знаком перемоги Божої любові.Апостол Павло говорить:«Слово про хрест — для тих, що погибають, безумство, а для нас, що спасаємося, — сила Божа» (1 Кор. 1:18).Щоб краще зрозуміти таємницю Хреста, Церква зберегла древній переказ про історію Животворящого Древа, з якого був зроблений Хрест Господній.За церковним переданням, ця історія починається ще у раю.У книзі Буття говориться, що в Едемському саду росло особливе дерево — Древо життя. Перші люди, Адам і Єва, жили поруч із ним. Але після гріхопадіння вони були вигнані з раю, і людина втратила доступ до Древа життя та безсмертя.Коли наблизилась смерть праотця Адама, він послав свого сина Сифа до воріт раю просити в Бога милості. Ангел біля воріт раю сказав, що час спасіння ще не настав, але дав Сифу гілку або зерно від Древа життя і наказав посадити його на могилі Адама.Після смерті Адама Сиф посадив цю гілку. І з неї виросло дерево, яке, за переданням, росло багато століть.Минали покоління. Настали часи царя Соломона, коли будували великий храм у Єрусалимі. Це дерево хотіли використати для будівництва храму, але воно ніяк не підходило за розміром. Тому його відклали і не використали.За переказом, коли до Соломона приїхала цариця Савська, вона побачила це дерево і пророчо сказала, що з нього буде зроблено знаряддя, на якому постраждає Спаситель світу. Після цього дерево наказали сховати.Щоб приховати його, дерево поклали у воду — у ставок або колодязь біля Єрусалима, де воно пролежало багато років.І коли настав час страстей Господніх, коли Ісуса Христа засудили на розп’яття, саме це дерево, за переданням, витягли і використали для виготовлення хреста. Господь ніс цей хрест на Голгофу і на ньому звершилося спасіння людства.Після розп’яття хрести були залишені або закопані біля Голгофи і перебували там приблизно три століття.Лише у IV столітті, за часів святого імператора Костянтина, його мати свята рівноапостольна цариця Олена вирушила до Єрусалима шукати Хрест Господній.Під час розкопок знайшли три хрести. Щоб визначити, який із них є Хрестом Спасителя, їх прикладали до тяжкохворої людини. Коли один із хрестів торкнувся її, сталося чудесне зцілення. Так був пізнаний Животворящий Хрест Господній.Святитель Іоан Златоуст говорить:«Хрест є надія християн, воскресіння мертвих, жезл сліпих, утіха убогих і перемога над демонами».Через дерево у раю людина впала у гріх, а через дерево Хреста людина отримала спасіння.Апостол Павло говорить:«Я ж не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6:14).Сьогодні, в середині Великого посту, Церква ставить перед нами Хрест, щоб нагадати: дорога посту — це дорога Христа.Кожен із нас має свій хрест — наші труднощі, наші хвороби, наші переживання і боротьба з гріхом.Але якщо ми несемо цей хрест із вірою, терпінням і молитвою — він стає для нас дорогою до спасіння.Тому сьогодні, поклоняючись Чесному Хресту, попросімо у Господа сили пройти решту посту з терпінням, смиренням і любов’ю.Нехай Животворящий Хрест Господній укріпить нас, очистить наші серця і приведе до світлого свята Воскресіння Христового.«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо».Амінь.
☦️✨Святитель Порфирій, архієпископ Газьский, народився близько 346 року в Фессалоніках, у Македонії. У двадцять пʼять років він залишив батьківщину і відправився в Єгипет, де мешкав і трудився на горі Нітрійській під керівництвом преподобного МакаріяВеликого.Там він зустрівся з блаженним Ієронімом, що відвідував у той час єгипетські монастирі. І разом з ним вирушив до Єрусалиму на поклоніння святим місцям і Животворящому Хресту Господньому, після чого оселився в пустелі Іорданській для молитовного і постничеського подвигу.Там святий Порфирій тяжко захворів. Для зцілення він вирішив йти до святих місць Єрусалиму. Одного разу, коли він в повному забутті лежав біля підніжжяГолгофи, Господь відвідав його у сновидінні.Прокинувшись, він відчув себе здоровим.Патріарх Єрусалимський висвятив святогоПорфирія у пресвітерський сан і поставивхранителем Чесного Древа Хреста Господнього.В 395 році подвижник прийняв святительський сан. За молитвами святителя відбувалися численні чудеса і зцілення. Протягом 25 років архіпастир наставляв людей і преставився у похилому віці, у 420 році.
☦️✨Святитель Тарасій, патріарх Константинопольський, походив із знатного роду. Він народився і був вихований в Константинополі, де здобув гарну освіту. Тарасій швидко висунувся при дворі імператора Константина VI (780–797) та його матері, святої цариці Ірини (797–802; пам’ять 7 серпня), і досягнув звання сенатора.У ті часи Церкву збурювали іконоборчі смути. Святий патріарх Павло (780–784; пам’ять 30 серпня), який у душі не співчував іконоборству, через слабкість характеру не міг рішуче боротися з єрессю. Тому він віддалився в монастир, де прийняв схиму.Коли до нього прийшла свята цариця Ірина зі своїм сином-імператором, святитель Павло оголосив їм, що гідним його наступником може бути лише святий Тарасій (на той час мирянин). Тарасій довго відмовлявся, не вважаючи себе достойним такого високого сану. Але згодом він підкорився загальному бажанню, з умовою, що буде скликано Вселенський Собор для засудження іконоборчої єресі.Пройшовши в короткий час усі ієрархічні ступені, святий Тарасій був возведений на патріарший престол у 784 році. 787 року під його головуванням у місті Нікеї відбувся VII Вселенський Собор, на якому були присутні 367 єпископів. На Соборі було утверджено шанування святих ікон. Ті із єпископів, які принесли покаяння в іконоборстві, були знову прийняті Церквою.Святий патріарх Тарасій мудро управляв Церквою двадцять два роки. Він вів суворе аскетичне життя. Усе своє майно він витратив на богоугодні діла, годуючи старих, убогих, сиріт і вдів. У Святу Пасху він влаштовував для них трапезу, на якиій сам прислуговував.Свого часу святитель Тарасій безстрашно викрив царя Константина Порфирородного, коли той звів наклеп на свою дружину, імператрицю Марію, онуку праведного Філарета Милостивого († 792; пам’ять 1 грудня). Ціллю Константина було ув’язнити Марію до монастиря й одружитися зі своєю родичкою. Святитель Тарасій рішуче відмовився розірвати шлюб імператора, за що був підданий опалі. Невдовзі, однак, Константин був повалений своєю матір’ю, царицею Іриною.Патріарх Тарасій преставився до Господа 806 року. Коли він вмирав, біси, нагадуючи його життя з самої юності, старалися приписати йому не вчинені ним гріхи. “Я невинний в тому, про що ви говорите, — відповідав святитель. — Ви хибно наклепуєте на мене, немає у вас наді мною ніякої влади”.
Дорогі браття і сестри!У другу неділю Великого посту Свята Церква згадує великого святителя — Григорій Палама. Також у цей день ми вшановуємо всіх преподобних отців Києво-Печерська лавра, які своїм життям показали приклад молитви, посту і святості.Святитель Григорій жив у XIV столітті. З юних років він залишив світське життя і пішов у монастир на святу Гора Афон. Там він проводив життя у молитві, пості та духовній тиші. Ченці Афону шукали глибокої молитви серця — того стану, коли людина всією душею звертається до Бога.Але у той час з’явилися люди, які почали сумніватися у духовному досвіді монахів. Один із них був філософ Варлаам Калабрійський. Він говорив, що людина не може пережити Божу благодать і що молитва серця — лише людська вигадка.Святитель Григорій став на захист православної віри. Він навчав, що хоча Божу сутність людина не може осягнути, але через благодать, через молитву і очищення серця людина може відчути дію Божого світла. Цю істину підтвердили церковні собори у Константинополь у XIV столітті.Саме тому Церква згадує святителя Григорія під час Великого посту — щоб нагадати нам, що піст має вести до очищення серця і глибшої молитви.А сьогоднішній день нагадує нам ще й про великих святих нашої землі — преподобних отців Києво-Печерських. Засновниками монашества в Русі стали Антоній Печерський та Феодосій Печерський. Вони почали подвиг молитви і посту у печерах Києва, і навколо них зібралися багато ченців, які присвятили своє життя Богові.Ці святі жили дуже просто: у пості, молитві, праці та смиренні. Вони залишили нам приклад того, що шлях до святості відкритий для кожної людини, яка щиро шукає Бога.Отже, сьогодні Церква показує нам два великі приклади: святителя Григорія Паламу — великого богослова молитви, і преподобних Києво-Печерських — подвижників молитви і посту.Нехай їхній приклад допоможе і нам провести цей Великий піст не лише зовнішньо, але й внутрішньо — очищаючи серце, навчаючись молитви, прощення і любові.Нехай Господь зміцнить нас на цьому шляху.
☦️Святитель Лев І Великий, папа Римський (440–461), здобув прекрасну і різнобічну освіту, яка відкривала перед ним блискучу світську карʼєру. Однак, прагнучи до духовного життя, він обрав інший шлях і став архідияконом при папі Сиксті ІІІ (432–440). У вересні 440 року, після смерті папи Сикста, святий Лев був обраний папою Римської Церкви.Це був важкий для Церкви час, коли єретики облягали твердиню православʼя своїми спокусливими лжевченнями. Святитель Лев умів поєднувати пастирську мʼякість і доброту з непорушною твердістю в питаннях віросповідання. Саме він став основним захисником православʼя проти єресі Євтихія та Діоскора, які вчили про одне єство в Господі Іісусі Христі, і єресі Несторія.Папа Лев використав весь свій вплив для того, щоб умиротворити Церкву, яку збурювали єретики, і своїми посланнями до Константинопольських царів Феодосія ІІ (408–450) і Маркіана (450–457) діяльно сприяв скликанню ІV Вселенського Собору (451) для засудження єресі монофізитів.На Соборі, де були присутні шістсот тридцять єпископів, було оголошено послання святителя Льва до вже спочилого на той час святителя Флавіана, патріарха Константинопольського (447–449), який постраждав за православну віру від розбійницького Ефеського Собору 449 року. У посланні папи Льва було викладено православне вчення про два єства в Господі Іісусі Христі. З цим вченням погодилися всі присутні на Соборі єпископи. Єретики Євтихій і Діоскор були відлучені від Церкви.Святитель Лев також став захисником своєї вітчизни від натиску варварів. 452 року він силою свого слова утримав від розорення Італії грізного вождя гуннів Аттилу. А 455 року, коли вождь вандалів Гензеріх вторгнувся до Рима, він зумів переконати його не віддавати місто руйнуванню, не палити будівель і не проливати крові.Святий Лев Великий дожив до глибокої старості. Він заздалегідь знав про свою смерть і приготував себе теплою молитвою та добрими ділами до переходу із цього світу у вічність.Святитель помер 461 року і був похований у Римі, у Ватиканському соборі.
☦️✨Ісаакій спочатку жив у місті Торопці на Псковщині. Був багатим купцем, мав прізвисько Чернь. Задумавши стати монахом, він продав майно, роздав його бідним і монастирям. Приїхавши в Київ, прийшов до преподобного Атонія Печерського для постригу в ченці. Ставши монахом, почав вести строге життя. Відзначився великими подвигами. Носив волосяницю. Він попросив купити козла, з якого зняли шкуру, і одягнув на волосяницю. Закрився в невеликій печері, настільки тісній, що вона нагадувала вузький прохід, і тут молився Богу. Ісаакій з’їдав лише одну просфору в два дні і пив мало води. Цю мізерну їжу йому приносив преподобний Антоній і подавав через мале віконце, у яке могла вміститися тільки рука. Він не міг лягти спати, а спав лише сидячи. Ісаакій прожив у такій келії сім років.Одного разу після молитви він сів відпочити. Раптом засяяло світло, ніби від сонця. Неможливо було відкрити очі. З’явилося два дияволи у вигляді гарних юнаків, у яких обличчя сяяли, як сонце. Коли Ісакій піднявся, то побачив багато ангелів. Посередині стояв ангел, який сяяв більше від інших. Біси сказали святому: «Ісаакій, це Христос, впади і поклонись йому». Ісаакій прийняв це за правду і виконав прохання біса. Він поклонився бісу, ніби Христу. Біси почали кричати: «Ісаакій наш!» Удаваний «Христос» наказав грати на трубах і гуслях. Усі танцювали разом з Ісаакієм декілька годин. Вимучивши, його ледве живого кинули і зникли.Уранці прийшов преподобний Антоній і сказав: «Благослови, отче Ісаакію»! Однак відповіді не одержав. Він подумав, що преподобний упокоївся. Коли братія винесла Ісакія на подвір’я, то побачили, що він ще живий і зрозуміли, що це прояви диявола. Спочатку Ісаакія доглядав Антоній, а коли той переїхав до Чернігова, то преподобний Феодосій переніс Ісаакія у свою печеру і там його доглядав. Преподобний Ісаакій хворів майже два роки. На третє літо він заговорив, почав ходити в церкву, допомагав монахам на кухні. Коли преподобний Феодосій помер, а ігуменом став преподобний Стефан, преподобний Ісаакій знову почав вести сурове життя. Одягнув волосяницю, а поверх неї тісну свитку. Раніше від усіх приходив до церкви. Ноги його примерзали до підлоги, але він стояв на одному місці до кінця служби. І пізніше прийняв образ юродивого. Насміхався і принижував монахів, грався з дітьми, терпів побої, і рани, і холод, і голод день і ніч. Однієї ночі запалив вогнище в одній печерній печі. Піч була стара, і полум’я крізь щілини почало пробиватися на поверхню. Не маючи чим закрити щілини, він став на неї босими ногами і стояв, поки полум’я в печі не потухло. Але його ноги не були обпечені. Такі й інші чудеса творив преподобний.Часто до нього приходили біси, але Ісакій їх не боявся. Вони з’являлись у вигляді людей, з лопатами, пригрожуючи, що завалять печеру. Преподобний їм відповів, що коли б вони були людьми, то б ходили вдень… Знаменням хреста він завжди відгонив їх. Іноді дияволи являлись йому в образі лева, ведмедя та інших лютих звірів або у вигляді змії, жаби, миші або інших гадів, але зробити йому зла не могли.Ісакій ще більше почав проводити життя в строгості, молитві й посту. Наближався кінець його земного життя і він захворів. Братія перенесла його з печери в монастир, де через вісім днів преподобний помер. Поховали його в Ближніх печерах у 1090 р.
☦️✨Народившись 1114 року від жупана Давида, Стефан (Симеон у чернецтві) був молодшим із чотирьох синів. Навіть у ранньому віці він правив настільки мудро і благочестиво, що після смерті батька йому було віддано в управління більшу частину країни; і потім він все життя страждав від гніву своїх братів. Бог утішив його, дарувавши в дружини княжну Анну, дочку візантійського імператора. І вони, самі здобувши святість, народили на світ двох синів, які також стали святими. Намагаючись перетворити Сербію на православне царство, преподобний Симеон спорудив і утримував безліч храмів у самій Сербії та в усьому християнському світі. Вінцем його життя стало зречення від престолу, коли він пішов за своїм сином, святителем Савою, у віці 82 років. Разом вони подвизалися на Святій Горі, заснувавши тут Сербський Хіландарський монастир. З обличчям, осяяним небесним світлом, преподобний Симеон спочив у Бозі у віці 86 років. Його мощі залишалися м’якими й теплими та виділяли ніжне миро. Коли святитель Сава повернувся до Сербії, він приніс із собою мощі свого батька, і весь народ був свідком того, що тіло Симеона все ще було теплим і виглядало живим, він ніби спав. Нині його мощі перебувають у Студеницькому монастирі, який він спорудив і в якому почав своє чернече життя. І донині вони Божою благодаттю приносять усім, хто приходить, зцілення і розраду.
☦️Історія цього образа дивовижна з самого початку його створення. Ще за свого земного життя Діва Марія благословила святого апостола Луку написати Її зображення. Коли ж великий євангеліст представив Богородиці створену ним ікону, Пресвята сказала, що відтепер благодать і сила Господа будуть із цим образом.…Минуло вісім сотень літ, і заповітна святиня знайшлася в однієї благочестивої вдови, яка жила поблизу міста Нікеї, що в Малій Азії. Незадовго до закінчення іконоборського лихоліття в будинок жінки увірвався загін солдатів. Вони шукали священні зображення і знищували їх. Побачивши на стіні в одній із кімнат ікону Божої Матері, воїни скинули її і стали знущатися з неї. Їх не зупинили ані крики, ані прохання, ані сльози господині. Як апогей блюзнірства хтось із солдатів взяв спис і простромив ним пречистий лик Богородиці. І тут сталося те, чого ніхто не очікував, — на очах у здивованих вандалів із дошки полилася справжня людська кров. Скориставшись розгубленістю солдат, господиня дістала всі гроші, що у неї були, і попросила відкласти розправу над іконою до наступного дня. Золото допомогло, та й зв’язуватися зі закривавленим ликом їм, очевидно, не дуже хотілося. Солдати пішли, але пообіцяли повернутися завтра і довершити розпочату наругу.Тим часом у жінки вже визрів план порятунку ікони. Вона була дуже дорога їй, бо за переданням була чи то копією, чи то оригіналом роботи самого апостола Луки. Ледве солдати покинули будинок, жінка з сином-підлітком взяли ікону і попрямували до Мармурового моря. Йшли вони всю ніч — від міста до узбережжя було кілька десятків кілометрів.Коли втомлені подорожні дісталися води, вже сіріло. Святий образ розгорнули із тканини та поклали на воду, благаючи Бога, щоб далі Він Сам вирішив долю сімейної реліквії. Ледве дошка торкнулася води, невідома сила почала піднімати ікону, і через мить вона вже стояла на гладі моря. Зійшло сонце. Його золоті промені торкнулися лику Пречистої, Яка дивилася на жінку та її сина Своїми сумними очима, сповненими любові та милосердя. Через декілька секунд течія підхопила ікону, і вона, продовжуючи стояти вертикально, попливла на південний захід.А жінка сіла на прибережний пісок і розридалася. Коли син запитав, чому вона сумує, вдова відповіла, що тепер її, швидше за все, вб’ють, оскільки воїни, виявивши відсутність ікони, навряд чи пробачать їй обман.— Стара я стала, синку, куди мені бігти… А ти — рятуйся, йди на захід, на гору Афон. І так, як я вручила Богородиці Її святий образ, так вручаю і тебе Її святому заступництву. Біжи, я відчуваю, що мої години вже полічені, і мені хотілося би померти тут. А у тебе буде ще довге життя. Нехай Господь благословить тебе!Ще довго не міг розлучитися син із матір’ю. Але вона наполягла, і хлопчик, обливаючись сльозами, зник за далеким пагорбом. А вдова повернулася додому і загинула в той же день від рук розлючених солдатів, які шукали її по всьому місту.Через кілька років, уже дорослим, юнак прийшов на гору Афон. Там він пристав до монахів і, через деякий час, прийняв постриг. Розповів він братії і про те, як колись разом із матір’ю вони врятували ікону, і про те, як дивовижним чином святий лик поплив на захід. Ченці, почувши нехитру розповідь брата, відреагували по-різному. Хтось не повірив, хтось поставився байдуже, але були і ті, кому слова юнака запали в душу. І після смерті нікейського втікача серед монастирських передань з’явилася й історія про ікону-мандрівницю.
☦️✨Преподобний Ісидор Пелусіотський жив у IV-V століттях. Родом із Александрії. Виріс у середовищі благочестивих християн. Він був у родинних стосунках із Феофілом, архієпископом Александрійським, і його наступником святим Кирилом. Ще юнаком він залишив світ і пішов до Єгипту на Пелусіотську гору, яка стала місцем його чернечих подвигів. Духовна мудрість і суворий аскетизм преподобного Ісидора в поєднанні з широкою освіченістю і природним знанням людської душі дали йому змогу за короткий час здобути повагу і любов ченців. Вони обрали його своїм настоятелем і возвели в сан пресвітера. Наслідуючи приклад святителя Іоанна Златоуста, якого йому довелося бачити й чути під час подорожі до Константинополя, преподобний Ісидор присвятив себе переважно християнській проповіді, тій “практичній філософії”, що, за його власними словами, є “основою будівлі та самою будівлею”, в той час як логіка “є її прикрасою”, а “споглядання – вінцем”. Він був учителем і безвідмовним подавачем порад для всіх, хто звертався до нього за духовною підтримкою – чи то проста людина, чи то вельможа, чи то єпископ, чи то патріарх Александрійський, чи то сам імператор. Після нього залишилося близько 10000 листів, з яких до нас дійшло 2090. Більша частина цих листів містить глибокі за богословською думкою і водночас морально повчальні тлумачення Священного Писання. Тут преподобний Ісидор виступає як найкращий учень святителя Іоанна Златоуста. Любов і відданість преподобного Ісидора до святого Іоанна Златоуста проявилися в рішучих діях на захист святого Іоанна під час гонінь на нього імператриці Євдоксії та архієпископа Феофіла. Після смерті святителя преподобний Ісидор переконав наступника Феофіла, святого Кирила Александрійського, вписати ім’я святого Іоанна Златоуста в церковні диптихи як сповідника. З ініціативи преподобного Ісидора було скликано III Вселенський Собор в Ефесі (431), на якому було засуджено лжевчення Несторія про Особу Іісуса Христа.Преподобний Ісидор досяг глибокої старості і помер близько 436 року. Церковний історик Євагрій (VI століття) про преподобного Ісидора пише, що “життя його здавалося всім життям ангельським на землі”.
TGLIST.COM.UA
