Поспілкувався щойно з кількома аграріями на тему мита у 10% на експорт сої та ріпаку. Ситуація традиційно трагікомічна. Весь фокус введення мита - це право його не платити, якщо ти є сільгоспвиробником і експортуєш власну продукцію. Якщо продукція не твоя - плати митниці 10%. Проста гра. Але як довести митниці, що це реально твоя соя або ріпак? Відповідь - ніяк. У законодавстві відсутні інструменти та критерії для цього. Більше того, митниця навіть не знає, що оцінювати як доказ того, що продукція вирощена саме тобою. А раптом ти з сусідніх полів викупив сою і везеш, а «сільгоспвиробник» ти лише по документах? Доведення, що ти не «олень», митниця покладає на тебе. Але за замовчуванням - ти олень. А ще митники не хочуть брати на себе ризики: якщо випустити тебе без сплати мита - є реальна загроза проблем і для конкретного митника, і для митниці загалом. Їх одразу спитають: «А на підставі чого ви вирішили, що цей експортер справді виростив продукцію?»На око? А як, якщо критеріїв немає? Тому хто тут олень - я вже писав. Також митники пропонують варіант: «Ви сплатіть мито, а потім, якщо що, вам гроші повернуть». Чисте кидалово, на яке ніхто не ведеться. Бо в грі з державою гроші рухаються лише в один бік. І навіть якщо ситуацію зрештою вирішать (а так воно й буде), то втрачені гроші вже втрачені. Одеська митниця навіть просить експортерів підписати документ про «добровільну сплату мита». Ну, щоб потім не було претензій щодо тиску. Для розуміння: день простою судна типу Панамакс (60 тисяч тонн) у порту коштує трейдеру 40 000 $ на добу. Але ти можеш не стояти - заплати мито 10%, яке платити не маєш, і вперед. Тільки в нас могли прийняти закон, але не продумати механізм його реалізації. Але на заклик фермерів проблему скоро вирішать. В нас же все для людей🫡