Трохи міркувань у що можуть вилитися беззаконня з парафіями та храмами

Перипетії з парафіями врешті можуть вилитися у ту модель життя парафій, де членство у парафії дійсно є великою відповідальністю та спонуканням до дії. Раніше у парафіях велися так звані сповідальні списки: бодай раз на рік про парафіян з’являвся запис. З 90-х парафії є поняттям розмитим: часто до них належать усі вірні, які визнають православну віру й так собі вирішили. Таке формулювання робить парафію справою й всіх та нікого (по факту справою настоятеля).

Однак, зараз парафія мусить мати чітке юридичне представництво, звідси виходять чіткіший статут, чіткі критерії членства, чіткі ролі, чітка парафіяльна рада. Тобто, парафія стає екслюзивнішою й формальнішою громадою, яка може працювати не покладаючись суцільно на настоятеля. Різноманітні служіння, розробка бюджету, втілення плану  стають роботою усіх, а не тримаються на якихось ефемерних речах й домовленостях (насправді на настоятелі). Тобто фактично втілюється та система православних парафій, яка властива парафіям в США чи деінде.  Тобто через тиск відбувається деклерикалізація та інституційне дорослішання парафіяльного життя. Звичайно, це стосується передусім парафій УПЦ.