Підписники зараз часто питають, чому той чи інший їжак на притулку поки що не пішов спати. Тож у нас є для вас трохи відповідей на це питання. Усі ми знаємо, що в природі дикі їжаки на зиму мостять собі кубло та сплять (гібернують) у ньому до теплих весняних деньків. В цей час вони призупиняють всі процеси організму: дихання, серцебиття, все стає повільним, а тіло прохолодним, не заважаючи на шари утеплення листям та сіном. Це, хоч і природний, але важкий для організму тварини процес. Все тіло їжака у сплячку стикається з роботою на межі. Прокидається їжак, зазвичай, худим, дезорієнтованим і голодним, бо не робить запасів, а має тільки жирочок у тілі, що наїдає завчасно. Але уявіть собі, які важкі біохімічні і фізичні процеси проходять одні за одним, щоб їжак відчув коли пора спати, щоб зміг сповільнити серцебиття, дихання, роботу внутрішніх органів! А потім все назад, ще один удар по організму - зворотній процес навесні! Саме тому важливо, щоб у сплячку входили тільки гарантовано здорові їжаки. Будь-яка недолікована проблема може стати причиною смерті. Уявіть, як тварина, у якої, наприклад, важка глистна інвазія, залишиться один на один з паразитами в собі на всю зиму? Або недавня пневмонія, тільки вилікувана, а тут понижай температуру тіла для сплячки, ризикуючи повторенням. Говорити, що сплячка прописана природою, тому корисна в усіх випадках, то наражати їжака на небезпеку. Бо це як сказати: "от, люди, що можуть народжувати, мають всі обов'язково то робити, бо значить то по природі і для здоров'я" (що не є так) не питаючи їх згоди і не бачачи картини іншого стану організму. Тому ми в ППЇ завжди дуже ретельно підходимо до питання сплячки, вкладаючи тільки тих тварин, що гарантовано не матимуть проблем у процесі, щоб не заподіяти тварині шкоди, замість адекватної реабілітації. "А що ж у природі?" - спитаєте ви. А ми відповімо, так, на жаль, у дикій природі, від того, що лягли у сплячку хворими, гине чимало особин. Такий вже він, дикий світ. І якби не втручання людини і міст, техніки, в ареали життя їжаків, то ці втрати були б не критичні для популяції. А так, коли загрози для їжаків на кожному кроці, то доводиться на цих кроках і рятувати їх. Отже, висновок: краще переглядіти, перевірити купу разів, бути надто опікаючими їжакобатьками, ніж дозволити тварині, що ми виходили, постраждати через неправильну гібернацію.