Вирішено було за моїми знаннями підготувати мене в 5-ий клас класичної гімпазії. Учителем у мене був Сергій Васильович Зенченко, який мав на мене дуже великий вплив, не тільки добрий, але, на жаль, і значною мірою негативний, тому що він перший дав мені чітко зрозуміти, що в житті "прекраснословие" далеко не завжди пов'язується з хорошими справами. Людина це була дуже культурна і вміла цілком оволодіти душею своїх вихованців. За переконаннями дуже передовий, який визнавав у релігії лише правовладний бік християнського вчення і рішуче заперечував божественність Христа. Усі його переконання вкочувалися в мене. Памʼятаю: 3 години ночі, він лежить у ліжку, я сиджу біля нього, і він мені доводить, що Бога немає.Слабо для вихователя вбивати в хлопчику 12-ти років віру в Бога, це, між іншим, згодом була одна з причин, чому я його перестав поважати. Але мушу сказати, що поряд із цим усі його повчання були глибоко правдивими, просоченими любов'ю до ближнього, що відкривали широкі духовні горизонти і сповнені моральної краси. Я страшенно ним захоплювався, він зі мною міг робити, що хотів, я намагався слідувати його повчанням. Він мені здавався недосяжно високим і чистим. Пробув я в завідуванні близько року і потім уже мало з ним бачився. Яке ж було моє здивування і розчарування, коли згодом я переконався, що все це лише слова, насправді вінвиявився відчайдушним кар'єристом, чиновником-педагогом. Через дядькаОлсуф'єва він влаштувався викладачем у жіночому інституті. Страшно інтригував, щоб домогтися посади інспектора, узагалі мало втішного з правничого боку я чув від дядька, який за діяльністю Зенченка стежив. Але чим я був особливо вражений особисто, це його відношенням із низшою братією, як він називав народ. Через багато років я випадково довідався, що Зенченко купив собі садибу в Путивлі; оскільки Путивль був недалеко від наших маєтків, я заїхав до нього.Застав замість Зенченка-ідеаліста сухого чиновника, безсумнівно розумного й освіченого, але без жодного натяку на той ідеалізм, що так мене захоплював у дитинстві, і особливо мене вразило брутальне та пихате поводження зі своєю прислугою. Ну, подумав я собі, ось вони, слова. На жаль, скільки таких типів було в старій Росії. Увесь ідеалізм, уся проповідь любові тощо випаровувалися під час отримання першого цивільного чину; залишався бездушний формалізм і принцип "что прикажете".Павло Скоропадський. Моє дитинство на Україні