Нижній перевикуп

Для мене це про рух: коли ти спокійний не тому, що змирився, а тому, що прийняв будь-який результат і все одно йдеш уперед. Прийняття не зупиняє, воно звільняє і дає силу домагатися того, що любиш, м’яко і наполегливо. У цьому стані немає тяжкості - лише рух, у якому є чесність, любов і тиха сила. У важкі хвилини ця думка звучить особливо просто: робити те, що можеш, так, як умієш, і з повагою до себе.ТРЕТЯ - про любов. Місіма бачив у любові не володіння, а передусім повагу, і вважав, що «любов без бажання володіти - єдина, у якій є краса». Це важко прийняти, особливо коли людина втрачає кохання. Усвідомити, що почуття не зникає лише тому, що закінчилися стосунки, означає визнати, що любов сама по собі може бути чистою. Любити - не означає утримувати, рятувати чи переконувати. Любити - означає дозволити іншому бути собою, навіть якщо цей вибір не на твою користь. Це складне, але чесне почуття і, можливо, єдине, яке справді звільняє.ЧЕТВЕРТА - про дисципліну. Для Місіми дисципліна була не зовнішнім порядком, а способом повернути собі контроль там, де все здається втраченим. Коли людина робить щось регулярно - пише, тренується, працює, просто встає вчасно, - вона створює ритм, який замінює хаос. У цьому немає романтики, але є повага до себе. Порядок - не антипод почуттів, а спосіб їх утримати, не дозволити їм зруйнувати все всередині.І ОСТАННЯ - про чесність. Місіма писав, що слова мають збігатися з учинками, інакше все інше втрачає сенс. Для нього це не була героїчна поза - він просто не вірив у цінність думок, якщо вони не прожиті. У цьому сенсі чесність - не про правду, сказану іншому, а про здатність дивитися на себе без виправдань. У важкі хвилини це, можливо, єдине, що може повернути опору: не вигадувати, не спотворювати, не шукати винних. Просто бути з собою в реальності такій, яка вона є, і робити те, що вважаєш потрібним і важливим для себе.src

Коли вдень іде дощ, вас постійно тягне спати, і це не через зміну тиску. Тиск може мінятися протягом дня значно сильніше і без дощу. Для більшості ссавців дощ - це перерва в житті. Звук падаючої води заглушує хижаків і здобич, запахи розчиняються, візуальні контрасти зникають. Зір, нюх і слух - усі основні сенсорні системи втрачають точність. Шукати їжу - енергетично невигідно. І тварини завмирають.Так само поводилися й наші предки. Австралопітеки, потім гомо габіліси, а згодом ранні гомо сапієнси жили у саванах, де дощ означав коротке «вікно безпеки». Великі кішки не виходили на полювання - мокра шерсть остуджувала тіло, запах здобичі зникав, сліди розмивало. Комахи ховалися, температура спадала, повітря ставало важчим і тихішим. Це був час, коли можна було спокійно сховатись під деревом, пригрітися поруч одне з одним і просто заснути.Наш мозок досі зчитує цей сигнал. Коли дощ зменшує яскравість, фільтрує синє світло, стишує звуки і наповнює повітря запахом вологої землі - у лімбічній системі підвищується рівень спокійних тета-ритмів. Це той самий стан напівсну, який давав нашим предкам кілька годин безтурботного відпочинку в сезон полювань.Тому дощ не лише заспокоює. Він нагадує ті часи, коли світ ненадовго ставав безпечним. Коли не треба було сторожити багаття, не треба було прислухатись до реву чи скреготу - бо хижак теж ліг спати. І десь у глибині мозку, між тисячолітніх нейронних зв’язків, ця пам’ять досі шепоче:«Можеш відпочити. Сьогодні ніхто не полює».

Як основні духовні системи дивляться на нездійснені мрії?1. ХристиянствоНездійснені мрії часто сприймаються як випробування чи знак Божої волі.Ідея: «Не все, чого я хочу, є для мого добра». Бог може вести людину до іншого, глибшого покликання.Християнська духовність акцентує: важливіше не те, чого ми не досягли, а як ми зберігаємо віру, любов і смирення.---2. БуддизмМрії (як і будь-які бажання) належать до сфери танга (жадання), яке є причиною страждання.Якщо мрія не здійснилася, це можливість усвідомити природу прихильності й практикувати відпускання.Буддизм вчить: справжнє щастя не залежить від виконання мрій, а від внутрішнього стану ясності й співчуття.---3. ІндуїзмНездійснені мрії можуть бути пов’язані з кармою — не все призначене реалізуватися в цьому житті.Концепція дхарми: іноді мрії не збігаються з нашим справжнім шляхом і вищим призначенням.Важливе не тільки те, що ми досягли, а й наскільки ми діємо з відданістю (бгакті) та без прив’язаності до результату (карма-йога).---4. Стоїцизм (антична філософія, але духовно споріднена)Стоїки вважали: мрії — це «зовнішні речі», які не під нашим контролем.Якщо вони не здійснилися — це не трагедія, бо наше благо полягає у доброчесності й мудрості, а не в зовнішніх досягненнях.Нереалізовані бажання — шанс перевірити власну силу духу.---5. Суфізм (ісламська містика)Якщо мрія не справдилася, значить Аллах оберігає від чогось меншого, готуючи щось більше.Суфії підкреслюють ідею «радості в покорі»: справжнє щастя — у злитті з Божою любов’ю, а не у втіленні земних бажань.---6. Сучасні психологічно-духовні підходи (New Age, позитивна психологія)Мрії, які не здійснились, можуть бути «покликом» до переосмислення: можливо, вони були не автентичними, а нав’язаними.Нездійснене — це не провал, а можливість знайти глибший напрямок самореалізації.---🔑 Спільний висновок більшості духовних систем:Нездійснені мрії не є трагедією чи поразкою, а радше — уроком. Вони вказують:або на потребу відпустити бажання,або на необхідність знайти справжнє покликання,або на довіру вищій мудрості, яка веде іншим шляхом. #перевикуп

Короче, я продовжую читати Юнга і це супер цікаво, я нарешті знайшов психологічну літературу яка мені заходить, та ще й яку!Він часто аналізує психіку через призму сновидінь і я почав робити те ж саме зі своєю, звісно з допомогою чатугпт. І Чат реально хорош в цьому, він дає ті знання про символи, архетипи та їх інтерпретацію, яких мені бракує і створює стартову точку, від якої вже можна відштовхуватись власним осмисленням, це піпєц цікаво і дає можливість отримати купу перевикупів.Сьогодні мені наснився цікавий сон, який пов'язаний із дитячою травмою відторгнення, тусовочним періодом життя і його аналіз дав мені багато цікавих штук.На жаль, не можу поділитись самим сном, бо деякі його герої читають цей канал, але натомість ділюсь промптом, яким користуюсь для аналізу сновидінь:"Я хочу, щоб ти проаналізував мій сон за методикою Карла Юнга. Використовуй юнгіанські підходи до роботи зі сновидіннями:Опиши головні символи сну та поясни їхні можливі архетипічні значення.Поясни, як образи можуть відображати моє особисте несвідоме (повсякденні переживання, дитячі травми, актуальні конфлікти).Поясни, як вони можуть бути проявами колективного несвідомого (архетипи, універсальні міфи, культурні символи).Покажи можливий діалог між Его та Тінню, Анімою/Анімусом, Самістю або іншими архетипами, які присутні в сюжеті.Сформулюй кілька варіантів тлумачення сну (мінімум 2–3 різні перспективи).Дай поради, як я можу використати це розуміння для процесу індивідуації й особистісного розвитку (наприклад, інтеграція Тіні, пошук рівноваги, робота з внутрішніми конфліктами).Залиш простір для мого власного усвідомлення, щоб я міг/могла вибрати те, що найбільше відгукується."Першим повідомленням надсилаєте промпт, другим - надиктовуєте свій сон(краще через голосовий режим). Так моделі буде простіше схопити контекст.#перевикуп

Про стан розуму під час дзадзен - Кодо Савакі РосіНавіть якщо 84 тисячі думок і почуттів грають із тобою свою гру, дай їм просто пройти повз, наче вони віддзеркалення в дзеркалі - не чіпляйся за них і не біжи геть.Ти маєш зрозуміти, що дзадзен, який ти практикуєш у цей момент - одне ціле з дзадзеном усіх Будд. Жодна волосинка не влізе між ними, там немає ні крапельки місця для "кращого" чи "гіршого".Дзадзен означає повністю прояснити істинне "Я", познайомитися з ним. І не для того, щоб пережити якісь духовні досвіди або в надії на гарне переродження. Якщо ти практикуєш дзадзен, ти повинен повністю припинити сподіватися. Під час дзадзен у тебе має бути ясний і бадьорий розум.Роздумування не має жодного стосунку до дзадзену. Дзадзен - це не теорія. Це практика тіла: практика, через яку ти сам робиш самого себе самим собою.Практика Дзен означає повністю наповнити справжню мить. Не втрачай цей день з уваги, не втрачай це місце з уваги, не втрачай цю мить з уваги, не втрачай самого себе з уваги. У дзадзен ти стаєш абсолютно прозорим. Ти впізнаєш свої зв'язки з усім всесвітом. Якщо ти справді одне ціле із самим собою, то тоді ти наповнюєш увесь всесвіт. Тому ти знаходиш свій шлях у будь-якому місці, і щоб ти не робив - це те, що треба.Коли твоє життя справді твоє життя, тоді твоє істинне я з'являється повністю, в кожному місці, в будь-який час. Щоб ти не робив - це буде заповнювати теперішній момент.Практика Дзен наповнює все. Вона означає бути одним цілим. Ти маніфестуєш шлях із кожним кроком, який ти робиш. Ти кидаєш себе повністю в усе, що ти робиш, у будь-який час, на кожному місці.

Коли мені було 13 років, я свідомо обрав перейти повністю на українську. Точніше навіть не так — я вирішив відмовитися від російської. Цей перехід був продиктований тим, що я дуже добре знав і любив історію як шкільний предмет. Мої тринадцять — це приблизно 2008 рік. Суми, північний-схід України. Тут, на жаль, велика частина справді говорила російською, ламаною російською, бо насправді ж рідна українська. Бо російське телебачення. Перші мультики — російською, бо антена ловила лише ті канали: «Утиные истории» й інші, було нормою. Чи можна сказати, що, коли я переходив на українську, я не відчував суспільного тиску? Ні, так сказати не можна. Бо коли мені було 13 років, я їхав у маршрутці й сказав: «Зупиночку, будь ласка», — і на мене озирнулася вся маршрутка. У той момент мені, тринадцятирічному, було дуже складно це вимовити, а тим більше повторити, якщо водій не почув. Адже я сказав «зупиночку, будь ласка», а не «остановка, пожалуйста». Я чув сотні разів саме «остановка, пожалуйста», але «зупиночку, будь ласка» — ніколи. До того дня, поки не наважився сказати сам. І тоді мені було дуже страшно.Ця історія — про те, що коли ми починаємо будь-яку суперечку про мову, ми повинні зважати на контекст.На контекст людей, які виросли в дещо іншому середовищі, де українська в усьому їх оточенні могла бути відсутньою в принципі. Для когось перехід на українську відбувається не у 13 років, як у мене, а у 20, 30 чи навіть 40, а то й пізніше.І з 2008 року до сьогодні я зрозумів лише одне: перехід — прийняття української мови, любов до неї — може відбутися тільки свідомо. Його неможливо нав’язати.Саме тому, хоча я свято вірю, що всі ми повинні говорити українською, я так само вірю, що це має відбуватися поступово. Без агресивного тиску, але водночас цілеспрямовано — через конкретну державну політику, через створення позитивних історій і практик, через повноцінне включення мови у всі сфери життя. Через роботу з дітьми та батьками ще з дитячих садків.І це не питання 2,4,6 років, це історія цілеспрямованої політики на десятиліття.Тому, люди, прошу вас: якщо ви не знаєте, як воно було на сході України, не давайте поспішних коментарів. Будьте терпимими до тих, хто лише переходить на українську. Будьте терпимими до тих, хто не проявляє агресії у бік російської, але вже рухається назустріч українській. І доносіть важливість української мови м’яко й толерантно. Це надзвичайно важливо.Бо якщо конфлікт навколо мови стає агресивним, то люди, які говорять російською, починають відчувати напад на власну ідентичність — і тоді вони її захищають. А захист означає принципову відмову від переходу на українську.І є ще одна важлива річ, яку ми маємо розуміти: зараз майбутнє мови вирішується на цій війні. Зберігаємо незалежну країну — зберігаємо мову. Отримуємо час, щоб українська остаточно стала домінуючою. І тільки так збережеться тренд на українізацію.Пс. Мене дуже втомлюють сварки про мову, і водночас мене дуже бентежить, те, що в майбутньому моя дитина в може від своїх однолітків почати сприймати російську, як норму.

Поміркованість — одна з стоїчних чеснот. Добре про неї розмірковує Сенека:“Нерозумний, досягнувши благополуччя, довго його не втримає: адже щастя, якщо забути про міру, саме себе душить. Хто повірив швидкоплинним благам, той швидко їх позбудеться; а якщо й не позбудеться, буде ними розчавлений. Небагатьом вдалося м'яко скласти з плечей тягар щастя; більшість падає разом із тим, що їх піднесло, і гине під уламками завалених опор”. Часто саме благополуччя, успіх вважаються щастям. Але людина, яка не отримала навичку стриманості нездатна утримати ці дари або досягнення. У формулі щастя, для того, щоб вона працювала, має бути елемент стриманості або поміркованості. Інакше замість задоволення прийде розчарування та жага більшого. А у гірших випадках, блага можуть розчавити людину.Потрібні міра ти розсудливість, які не залежать від кількості зовнішніх благ і залишаються з людиною, і якщо вона щось отримує, і якщо втрачає.Нестриманість сама поспішає зруйнувати власне благополуччя. (Сенека)Без поміркованості втрачаються перспективні можливості, фінансові статки, гарні стосунки. Лише врівноваженість, здоровий ритм, спокійний темп, внутрішня здатність діяти не згідно з емоціями а з цінностями роблять людину не тільки вільною, але й дозволяють примножувати отримане.

Маю останніми днями багато складних емоцій, багато складних переживань і багато тупої хуйні.Зараз сів поробити йожку щоб якось попуститись, але мене не вистачило і на це, виходить і я є частиною цією тупої, неправильної хуйні.В той же момент, коли хуєта грузить з усіх боків, хочеться звернутись в калачик і погорювати над недосконалістю світу, внутрішній інстинкт перевикупу підказує просто здатись їй і прийняти повністю, як є.Да, люди всраті, дурні, недосконалі хуйлуші, які роблять хуйню, все йде не так як треба, всіх паяє, практично у кожного відбувається якась лютєйша діч.Можливо, це і є пісня життя, і цей її куплет звучить саме так.Можливо, краще що можна зробити це максимально якісно провести час, що залишився в ньому, адже в кожній повторності є краса і в кожній попайці закладено #перевикуп.І все це врешті-решт зливається в єбанутому балансі танцю життя, яке є таким, яке воно є і чим більше пручатись цьому природньому перебігу речей, тим гіршим буде вже твій власний флєкс.-Ало, Мішаня? Так, це буття. У тебе пропущений.

Друзья умеют озадачить. — Саш, смотри. Вот у меня дочке 4 года. Она вырастет с GPT, как нынешние дети растут с интернетом и смартфонами. Вопрос: если она будет получать любой ответ, не прикладывая усилий, как мне ей объяснить, почему ей будет полезно учиться, хотя это тяжёлый труд?Задумался. — Знаешь, я бы, наверное, сказал так: «Нейросети делают умных умнее, а глупых глупее. И тебе решать, к каким ты будешь относиться. Если хочешь, можем с тобой обсудить, чем умные отличаются от глупых». Задумался ещё: а не преувеличиваю ли я и не выдаю ли желаемое за действительное?Но решил, что интернет уже отлично продемонстрировал этот тренд. Для одних он — портал в бездну теорий заговора, плоскоземелья, астрологии, самолечения подорожником и антиваксерства (ох, огребу я). Для других — библиотека, лаборатория, мастерская.Одни ловятся в дофаминовую ловушку бесконечных лент. Другие — творят, выдумывают, пробуют. Кто-то скажет, что много умных людей государству невыгодно, глупыми легче управлять. Есть и такая теория заговора.Но, по факту, это — выбор родителей (и позже самих детей): идти по пути наименьшего сопротивления или нет. Я часто вижу здесь, на Кипре, как муж с женой везут коляску, и один из них держит телефон с мультиками перед лицом малыша. Нет никакого государства, которое бы их мотивировало так делать. Это просто их выбор.

Змії вже прокидаються а люди ні. Так, я про наших реальних, холоднокровних, абсолютно нешкідливих сусідів — вужів. І ще про гадюк, мідянок, полозів та інше повзуче товариство, яке раз на рік стабільно викликає хвилю паніки, і нажаль, безглузду «військову кампанію» з сапками, лопатами і криками «бігом, вона отруйна!».Тож коротко, поки ця весна не стала черговим сезоном безглуздих вбивств:— Вужі (ті, з жовтими вушками) — повністю безпечні. Не отруйні. Людей не кусають. Їдять жаб, рибу, комах, іноді мишей.— Мідянки — теж не отруйні. Їх ще частіше плутають із гадюками. Не треба.— Гадюки — отруйні, але не агресивні. Просто оминай. Вони не кидаються на людей, їм це не потрібно.— Полози — найбільші наші змії. Не отруйні, полюють на гризунів. Дуже корисні, особливо біля господарств.Всі ці змії — частина екосистеми, і вони реально допомагають вам: знищують мишей, щурів, комах, які переносять хвороби і шкодять полям. У прямому сенсі захищають територію краще за деяких сторожових псів.І найголовніше: всі змії в Україні — під охороною законом, бо вони вимирають. Вбивство змії — це не геройство, а порушення природоохоронного законодавства.Тому якщо ви десь на подвір’ї чи в лісі побачите змію — просто відійдіть. Вора боїться вас значно більше ніж ви її. Вона не хоче вас кусати. Вона хоче сонця, тепла, і щось маленьке на обід.Не чіпайте змій. Навіть якщо у вас сапа, хоробрість і фейсбук — залиште їм шанс просто жити. Це не вороги. Це просто ті, хто прокинувся раніше за вас.Вибачте що не по темі каналу, але справді, дуже шкода безглуздо вбитих змій. Дякую за увагу.