Сергій ФурсаВиявляється, обложки журналу Time бувають різні. І якщо одні нагадують бурю аплодисментів, у яких приємно купатися, то інші - холодний душ, який має протверезіти. Несправедливо? Перекручування дивним журналістом? Нерозуміння? До кожної дивної деталі в цій статті можна ставитись саме так. Але не до всього разом. Все разом, у поєднанні з обкладинкою, це вже щось більше. І це такий сигнал, який не можна ігнорувати.Стаття і обложка Time - це і про причинно-наслідкові зв язки.Якщо дуже довго ігнорувати побажання партнерів, від яких ти залежиш, наприклад у царині боротьби з корупцією, то потім якось дивно на них ображатися, коли вони не вистрибують із штанців щоб тобі допомогти. Якщо партнери постійно повторюють про корупцію і бачать, що їх не чують, вони втомлюються. І втомлюються набагато швидше, ніж могли б.Це ж логічно.І так, від нас чекають перемог. І не всі перемоги від нас залежать. Перемоги на фронті залежать як від західної допомоги, так і від дій ворога. Який не є слабким. І гарантувати перемоги там неможливо. І може здаватись не справедливим, що Захід чекає від нас перемог і робить для цього всього, що потрібно.Але перемоги на теренах боротьби з корупцією цілком і повністю в наших руках. Жоден Путін тут не завадить. Для цього не потрібні F16. Вистачило б політичної волі.І якось дивно ображатися, коли запити союзників у цій царині ігнорувалися, що змінило їх ставлення. І як можна тепер ображатися на зміну такого ставлення? Хіба мало було моментів, коли здавалось, що в Києві приймаються рішення, які виглядають як плювок у наших партнерів? Війна все спише? Як виявляється, ні. І пора це прийняти. І діяти відповідно. І тоді перемоги у боротьбі з корупцією можуть призвести до перемог на полі бою. Бо усвідомлюючи, що їх чують, люди у Білому Домі будуть більш схильні приймати рішення і переходити червоні лініі Путіна. Це також про причинно-наслідкові зв язки.Чи може це не спрацювати? Чи можемо ми впливати на Трампа? Та точно ні. Чи можуть побоювання у Білому Домі переважити навіть у такому випадку? Звісно так. Але тоді ми будемо впевнені, що зробили все від нас залежне. А зараз, нажаль, цього сказати не можна. Певний момент часу можна було продавати емоцію. Але емоція ніколи не діє довго. І навіть дуже успішна тактика з часом перестає працювати.І стаття в Time кричить про те, що вже перестала.Чи є це катастрофа? Ні. Навіть сама стаття може допомогти. Як в Києві (а для нас там, у цій статті, нема ж нічого нового) щоб усвідомити помилки. Так і в Вашингтоні, де знов може подіяти емоція, може останнього разу. Коли американське суспільство знов відчує, що загроза справжня. Згадає про біль українського народу, уособленням якого для багатьох американців досі є образ президента Зеленського. І відчує самотність України і її лідерів. Емпатія в західному світі - все ще вагомий чинник. Особливо до популярного лідера.Але воно може спрацювати тільки разом. Розраховувати що ще багато разів вдастся продавати емоцію вже досить.Нам потрібна допомога партнерів. А значить цей холодний душ має бути корисним. Які ще повідомлення має передати Вашингтон, щоб його почули?