Часто колекціонування стріт-арту супроводжує відчуття втрачених можливостей. Наприклад, коли побував у певному місті, нормально так пофоткав, але потім дізнаєшся, що от буквально поруч, де ти ходив, є класний об’єкт, який ти проґавив. Не побачив, бо не звернув, куди треба. І тепер бажаєш повернутися в те місто, щоб обов’язково вполювати той невпольований об’єкт. Ще й переживаєш, щоб з об’єктом нічого не сталося до твоєї зустрічі з ним 😐Мурал, що на фото – такого ж порядку випадок. Коли я вперше відвідав Опішню (2016 р.), то не звернув на нього уваги. Тоді я вже збирав написи на парканах і стінах, а от інше вуличне й публічне мистецтво – ще ні. І от розгрібаючи фото з тієї поїздки, натрапив на світлину з Опішні, де на задньому фоні зображена частина цього муралу. Канал Паркани UA на той момент уже існував. І тоді я відчув ту саму втрачену можливість, про яку йшлося вище 🤨Що ж, за вісім років, які розділяли мої відвідини Опішні, мурал встиг потріпатися та втратити привабливий вигляд. Я його, звісно, зафіксував. Як згадку про втрачену можливість. Нехай буде 🤓Рятує від цього відчуття усвідомлення, що назад не одживеш, і що не охопиш більше, ніж можеш 👍📍Опішня#opishnia #mural