Паркани UA

На фото – не недолугі спроби в муралізм від лінивих митців. Це – суперграфіка. Якщо коротко, то суперграфіка – зовнішнє великомасштабнє декоративне оздоблення, основне завдання якого маркувати й освіжати міський простір. Виникла ця урбаністична течія в США у 1960-х роках на хвилі зростання спальних районів міст, що їх забудовували переважно типовими багатоквартирними будинками, які часто схожі один на одного. Суперграфіка покликана розфарбувати «сірі панельки» таким чином, щоб навіть депресивні спальні райони виглядали привітніше.🧐До України суперграфіка докотилася в середині 1980-х. Хрестоматійним її прикладом є будівлі по вулиці Закревського на Троєщині, фасади яких прикрашають візерунки з різнокольорової плитки. На моїх фото – полтавська суперграфіка у типових спальниках. Так, вона не з плитки, а розмальована, тому й вигоріла. Однак загальний задум вгадується.🧐Мода на суперграфіку відійшла у 90-х (не тільки в Україні), але відродилася у 2000-х вже в дещо стриманому вигляді. Власне, останнє фото це демонструє 🧐📍Полтаваа#poltava #else

А давайте пограємо в street art hunter Bingo?1️⃣ Твір, який ви прийшли подивитися, вже перефарбований ✔️ Було. Не часто, але було2️⃣ 30000 кроків на день і рахунок все ще триває ✔️ Я не рахую кроки, я рахую кілометри та години. Більше 15 км на день, більше 8 годин на ногах.3️⃣ Автівка перед муралом ✔️Тааак! А ще людиська.4️⃣ Зробив фото після заходу сонця, сподіваючись, що воно вийде ✔️ Таки краще фотографувати вдень.5️⃣ Випадкова розмова зі стріт-арт-художником, який розписує стіну ❌ Ще не було. Не натикався ще.6️⃣ Павербанк ✔️ Це must have. І не один.7️⃣ Подолати 200 км, щоб побачити певну роботу наживо ✔️ У цьому і сенс!8️⃣ Понад 150 збережених позначок на Google Maps в одному місті ✔️ Не рахував, але можна вважати, що є.9️⃣ 25 фото однієї й тієї ж роботи, щоб вона була «тим самим» фото ❌ Таким не страждаю. Краще знайти оптимальний ракурс і одразу зробити більш-менш адекватну світлину.🔟 Прогулянка під дощем, ніби це не має значення ❌ Ні. Тільки не дощ. Хіба що під мрячкою- мигичкою. Таке було, таке не зупиняє.1️⃣1️⃣ Друзі по всьому світу ❌ Сподіваюся, це ще попереду.1️⃣2️⃣ Ловити відображення муралу в калюжу ❌ Ні, але ідея чудова!💡1️⃣3️⃣ Відвідування галерей лише для того, щоб побачити роботи стріт-арт-художників у приміщенні ❌ Було б непогано, але поки ні.1️⃣4️⃣ Пам’ять телефону постійно заповнена ❌ Ні, але зовнішній жорсткий диск купляти таки треба.1️⃣5️⃣ Ходжу всюди з рюкзаком, щоб не гаяти час ✔️ Все своє ношу із собою. Інакше ніяк. Тільки рюкзак.1️⃣6️⃣ Зростаючі книжкові полиці зі стріт-арту ✔️ Однозначно.9 з 16. Є куди зростати 🙂#streetart

З книги Subway Art Марти Купер і Генрі Чалфанта 📖МАРТА КУПЕРМарта Купер — фотожурналістка, що спеціалізується на мистецтві та антропології. Вона закінчила коледж Гріннелл зі ступенем з мистецтва та провела два роки в Корпусі Миру (американському фонді) на півночі Таїланду. З Таїланду вона повернулася через Азію на мотоциклі, рік навчалася в Оксфордському університеті та отримала диплом з антропології.Марта переїхала до Нью-Йорка в 1977 році та три роки працювала штатним фотографом у New York Post. Її фотографії з'являлися в численних виданнях, включаючи National Geographic, Natural History, Audubon та Art News.ГЕНРІ ЧАЛФАНТГенрі Чалфант вивчав давньогрецьку мову в Стенфордському університеті. Після закінчення навчання він звернувся до скульптури та переїхав до Європи, де три роки жив і працював в Іспанії та Італії. На початку 1970-х років Генрі переїхав на Мангеттен і почав займатися скульптурою з каменю. У Нью-Йорку він зацікавився графіті, яке тоді ще перебувало на ранніх стадіях розвитку. Як його скульптури, так і фотографії виставлялися в Європі та Сполучених Штатах.(кінець)👍Так, це все, я (точніше, Google-перекладач) закінчив переклад книги. Насправді, в книзі тексту небагато. Все ж таки Subway Art – візуальна робота.#art #book

«Кожна третя шафа вуличного освітлення в Полтаві — у графіті та каракулях. Комунальники скаржаться на масове псування інфраструктури. Тільки минулого тижня їм довелося відмивати та перефарбовувати шафи управління ліхтарями й світлофорами на вулицях Стрітенській, Зіньківській та одразу на п’яти перехрестях по Сінній. Найбільше працівників дратує те, що до одних і тих самих об'єктів доводиться повертатися по кілька разів на рік: щойно пофарбували — знову обмалювали». Це уривок з місцевих новин.🤔І це класична боротьба з вітряками. Краще зробіть так, як роблять в інших містах України: Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі. Дайте місцевим художниками розмалювати ті нещасні електробокси. Можна навіть щось типу флешмобу (конкурсу, фестиваля) провести: і митцям радість, і комунальникам користь. Бо розмальовані електробокси виглядають привабливіше та «відлякують» райтерів, які не так охоче тегають на роботах інших.🤔На фото: як шафи виглядають в інших містах. І вони не в каракулях 💯📍 Одеса, Київ, Харків, Дніпро, Вінниця#streetart

Якщо ви спитаєте, стріт-арт якого українського міста, де я полював, більше подобається, я не знатиму, що відповісти 😧 Київ приваблює кількістю та стилістичною й жанровою різноманітністю. В Харкові жорстке усвідомлення реальності уживається з дитячою наснагою чудування. Одеса захоплює самомилуванням і яскравістю кольорів. Дніпро, занурений у власні думки, дивує одночасно спонтанністю і продуманістю. У Львові припадає до душі відвертість та загадковість🇺🇦Менші міста теж можуть запропонувати щось своє, самобутнє, цікаве. Я однаково радію стріт-арт-об’єкту в Києві та умовних Лубнах. Незалежно від розмірів і задуму вони для мене однаково цінні. Бо кожен стріт-арт-об’єкт є проєкцією душі митця, його слідом у місті, внеском у культурну ноосферу. Так, якісь роботи подобаються більше, якісь – менше, але то суб’єктивні смаки. Як об’єкти дослідження вони рівнозначні.🇺🇦Тож я із задоволенням полюю у великих і малих населених пунктах. Принципова різниця лише у кількості впольованого 👍#about_me #streetart

До захоплення стріт-артом я вважав вуличне мистецтво вандалізмом. Відповідно, не був у захваті від розмальованих стін будинків. Цьому є пояснення 🧐1️⃣ Як мешканець провінційного міста, де саме словосполучення стріт-арт нікому не було знайоме, я мав певне упередження щодо вуличних художніх потуг і повторював загальну суспільну думку. Є живопис, нехай навіть незрозумілий сучасний, от собі його малюйте. Нащо псувати міський простір?2️⃣ У провінційному місті ніде було познайомитися зі стріт-артом. Бо його ніхто не створював. Так, хтось щось на парканах писав, це було цікаво, особливо, коли не матюччя, а зв’язні думки – але не більше.3️⃣ В України потужний стріт-арт рух почався не так давно. Відповідно і різноманіття, оригінальність та майстерність, які цікавлять в першу чергу.4️⃣ Донедавна мало хто популяризував стріт-арт як окремий вид образотворчого мистецтва. Лише останні кілька років ставлення до нього почало змінюватися. А раніше царював естетичний принцип «сірі стіни – це наше всьо» 🫥#about_me

Перед тим, як повернутися у звичний режим, ще один пост про львівську подорож.🤔Експедиція у столицю Галичини виправдала і навіть трохи перевершила очікування. Бо перед полюванням у будь-якому місті (окрім Києва, звісно) є побоювання, що 1️⃣ стріт-арту там мало 2️⃣ якщо і багато, то я знайду мало.🤔Як показує практика, ця тривога ніколи не спрацьовує. Та краще сподівання звести до мінімуму, щоб потім не було розчарування.🤔Щоб запобігти можливій невдачі в полюванні, вперше скористувався спеціально розробленим маршрутом. Перед поїздкою нарив в мережі інформацію про львівські мурали, позначив їх на карті та проклав орієнтовний шлях, яким буду рухатися містом (а він пролягав зокрема і поза межами туристичних районів). Таким чином, була впевненість, що позначені об’єкти я вполюю. Гугл-мапс, як-то кажуть, у поміч.🤔На маршрут витратив один день з двох у Львові. Другий був звичною імпровізацією, в якій поєднані досвід та інтуїція. В результаті отримав сумарно близько 600 світлин 👍#poltava #about_me

Коли мене питають, чому стріт-арт… Та ні, ніхто не питає, це я сам з собою веду діалог, чому я обрав саме стріт-арт у якості хобі 😁По-перше, не я його обрав, а він мене. Мабуть, так з усіма буває, коли вони починають чимось цікавим займатися 🔥По-друге, це прекрасна можливість пізнати своє місто та інші міста, куди потрапляю. Бо лише пішки можна вивчити й відчути місто. А те, що я дуже люблю піші й довгі прогулянки, тільки плюс 🏘По-третє, стріт-арт – це голос міста. Надто це стосується анонімів, хоча не тільки їх. Вуличне мистецтво здатне розповісти про місто дуже багато. Мова, звісно, не про традиційні краєзнавчі моменти, а про spirit (на жаль, не зміг підібрати більш точного слова українською), те що відчувається на душею 🔆По-четверте, поринаючи у світ стріт-арту, розумієш, наскільки він нескінчений, різноманітний, а головне - справжній. Вулиця завжди дуже відверта і безпосередня. Впевнений, кожен поціновувач мистецтва (як способу самовираження) передусім цінує ці якості 💯#about_me #streetart

Далеко не всі художні задуми можна втілити за допомогою мозаїки. Наочний приклад: панно на вулиці Великій Житомирській, 23 🧐Це новодєл біля скверу Київських інтелігентів. Його створили за ініціативи декількох громадських організацій у 2015 році. За задумом, панно має нагадувати про любов і дбайливе ставлення до свого міста. Діти, які малюють на мапі Києва, символізують нове покоління. Також на панно є Божі заповіді та два псалми. Кажуть, що написи вночі світяться (не знаю, не перевіряв). Створював мозаїку Костянтин Скритуцький 🧐То що з цією мозаїкою не так? У мене, як у споглядача, головна претензія – нечіткість зображення. У гонитві за фотографічною деталізацією втрачається різкість малюнку, а написи дуже важко читати. Ще, в сонячну погоду панно виглядає блідим та трохи відблискує, що не додає плюсів його сприйняттю. Очевидно, що такий малюнок явно не підходить для виконання мозаїкою. Адже мозаїка – це скоріше стилізація під ікони, схематичність, плакатність зображення, але не оце все 🧐#kyiv #mosaic