Умовним партнером померлого в обряді символічного вінчання іноді виступала рослина або камінь. Так, у Михайловградському краї Болгарії відзначено звичай вінчати неодруженого померлого з каменем: під час похорону юнака ліворуч від нього клали камінь, обв’язаний жіночою хусткою, а під час похорону дівчини праворуч від неї розміщали камінь із надітим на нього чоловічим капелюхом. В інших варіантах обряду юнаків вінчали з каменем, а дівчат — із сухою гілкою ожини. Відомі також випадки, коли весільним партнером померлих молодих людей виступала верба або фруктове дерево. Найдавнішою згадкою про звичай «похорону-весілля» є свідчення арабського мандрівника Масуді (X століття), який повідомляв, що на Русі під час похорону неодруженої людини її до поховання «одружували». У слов’янських народних піснях смерть молодого героя часто описується як «весілля» або «вінчання» із Сирою Землею чи могилою; якщо герой гине в річці, його дружиною називають річкову хвилю, сватами та гостями — риб тощоДж.: влх. Велеслав "Славянская книга мёртвых"ЯВ