В коментах до посту про вдячність Богові написали:«Як можна дякувати Богові за те, що цього разу загинув не ти, а "сусід"? Яка різниця, хто загинув?!»Різниця справді не в цьому.І я ж зовсім не закликаю дякувати за чужу смерть.За смерть не дякують.За смерть плачуть, моляться, і намагаються зробити все, щоб її було менше.Але ми, українці, повинні нарешті усвідомити одну річ.На москві російський режим давно виніс смертний вирок кожному з нас.Не лише військовому.Не лише мешканцю прифронтового міста.Кожному українцю.Тому кожен прожитий день — це не привід для байдужості, а привід для вдячності.Не тому, що хтось інший загинув.А тому, що Господь ще дав тобі час.Час обійняти близьких.Час сказати "люблю".Час покаятися.Час допомогти комусь.Час зробити ще одну добру справу.Ми не знаємо, наскільки саме Бог втручається в історію. Про це справді сперечаються богослови століттями.Але ми точно знаємо інше: кожен день життя — це дар.І якщо сьогодні ти ще можеш дякувати Богові, значить, Він ще довірив тобі цей день.Не змарнуй його.Господь відтермінував твій смертний вирок ще на один день. Подякуй за це.