Петро і Павло — святі, з якими були проблеми. Як і з усіма справжніми. Павло гнав Церкву, схвалював убивства християн. Петро так завзято повчав Христа, що почув: "Відійди від Мене, сатано!" А потім ще й тричі зрікся Його. Фома не вірив навіть апостолам. Яків та Іоан, "сини грому", хотіли спалити самарян вогнем з неба. Матвій був митарем. Симон — політичним радикалом. Коротше кажучи, проблеми були з усіма. Лише з Юдою — майже жодних. Тихо носив скриньку, не сперечався, справно виконував свої обов'язки... А потім зрадив Христа і повісився. Зато за життя був безпроблемним. У Бога і з нами проблем вистачає. Ми сумніваємося, падаємо, сперечаємося, зрікаємося, часом удаємо із себе кращих християн, ніж є насправді. І це не привід для відчаю. Бо святість народжується не з бездоганності, а з вірності. Не з безгрішності, а з покаяння. Не з ідеальності, а з любові, яка щоразу повертається до Христа. Господь не боїться "важких людей". Він саме таких і кличе. І ще. Саме апостоли були першими християнськими блогерами. Без студії. Без мікрофонів. Без алгоритмів і монетизації. Вони говорили до людей, сперечалися, відповідали на незручні запитання, писали довгі "пости", подорожували, збирали аудиторії, отримували хвилі хейту, їх "банили' - виганяли з міст, били камінням, саджали до в'язниць. Єдина різниця в тому, що вони не збирали лайки. Вони збирали хрести, а не рахували перегляди. Вони просто збирали тих, хто через їхнє слово знаходив Христа. Тож зі святом наших небесних покровителів, друзі - блогери! Нехай святі Петро і Павло моляться за нас — таких самих незручних, поламаних, але дуже живих! Слава Господу Богу нашому — і блогерам Його!