Субота акафісту. Таємниця відновлення людської природи відбувається через вільне “так”. Богородиця — не просто героїня події, а простір, де людська воля вперше перестала розриватися і стала цілісною, спрямованою до Бога без коливань і торгу. І тому акафіст Богородиці — це не "похвала Марії". Це споглядання того, якою стає людина, коли її воля зцілена. Кожне "Радуйся", звернене до Пресвятої діви,— це не емоція. Це онтологія спасіння. Радуйся — бо в тобі людство вперше не відкинуло Бога. Радуйся — бо в тобі бажання стало чистим. Радуйся — бо через тебе розірване з’єдналося. Наша радість - це теж не емоція, це - стан, коли Бог стукає — і ти не ховаєшся. Страх присутній, але він не керує. Радість - це коли ти кажеш: "нехай буде" — і не забираєш ці слова назад. Тоді радість перестає бути "гарним настроєм", а стає викликом.-Бо кожне "Радуйся" — це запитання до нас: а ти так можеш? Спасіння не починається з чудес, воно починається з згоди. Акафіст — це гімн людській свободі,яка стала волею Бога. Небо знов чекає нашого "так".