Channel Padre Poltava - @padrePoltava - №5014
#Маршрутка_на_ТополькиГлава: “Новорічний сюр… Але тримаймося, люди".Полтава знову підморгує нам тим своїм дивним, напівсонним поглядом міста, яке ніби й живе, але десь глибоко всередині хоче просто прилягти під ялинку й відпочити. Та ні — не дадуть. Бо свята, бо політика, бо ми в Полтаві.Діти повертаються додомуУ темряві війни й світла вимкнень є новина, від якої в кожного щось тремтить у грудях. До України повернули ще частинку наших дітей, тих, кого рф викрала, як середньовічний розбійник.І тут хочеться не іронізувати, а просто сказати: слава тим, хто працює заради цього. Хай би таких новин було більше. Хай би до кожної хати повернулося своє тепло.Ялинка, люди і потреба хоч якогось свята.Ялинку відкрили. Людей — море. І хочеться сказати, що це щось глибше, ніж “сіли, подивилися, розійшлися”.Під час війни люди біжать до краси, бо краса — це спосіб вижити.Новорічні гірлянди, які дають нам по 2 години світла, — теж терапія.Бюджет-2026: як завжди, ні про кого, крім “них”Верховна Рада ухвалила Держбюджет. І якщо вам здається, що про українців там написано мало…Ні, вам не здалося.Споживчий кошик не переглянули, а от на нардепів — переглянули, ще й добре так.Це, мабуть, той новий вид духовної практики — “Святий Мінімалізм для народу і Максималізм для себе”.Розмітка, яка зникала швидше, ніж терпіння полтавцівПравоохоронці зайшли туди, куди давно треба було зайти — у фірму, що робила дорожню розмітку.Бо та розмітка зникала на очах, як віра в чесність влади.Тепер все склалося: фарба була неякісна, а совість — ще гірша.Полтава — це місто, де змови інколи міцніші за бетон.Дорога замість провалля: новий стиль управління.Ти думаєш: на Подолі провалля — хто має засипати? Правильно, Водоканал.Відповідь міста: “Ха! А ми дорогу розширимо!”Так, провалля лишилося. Але ж дорога ширша!Геніально.Це той самий випадок, коли проблему не вирішили, але зробили вигляд, що вона — новий стиль.Заступники тікають, один лишився “стоять до виборів”Двоє заступників облради вже махнули рукою й пішли.Третій — чекає якогось “пронесе”. Не пронесе.Уже стоїть, як казковий персонаж, біля розбитого корита, зате з гарним обличчям на всіх стовпах міста.Полтава — місто мрії. Особливо, якщо мріяти недалекоглядно.ДТП ростуть як гриби: без світла їздити важкоСвітло вимкнули — аварій побільшало.Тут і Ейнштейн не потрібен.Хоча з нашим рухом і з увімкненим світлом буває весело.Політики й новорічні пакети — страшніше за будь-якого Миколая.У школах громади розпочався сезон “о, погляньте, який я хороший депутат, ось вам пакетик з моїм ім’ям, діти, танцюйте!”Діти — в шоці.Батьки — у роздратуванні.Освіта — у стані “а нам нормально”.Депутати — у стані “сфоткай мене ще раз, але щоб ялинка ззаду”.Безбар’єрність по-полтавськи: ями, ями, і ще раз ями.Центр перекопаний так, що Ілон Маск міг би подумати, що ми будуємо тунель до Марса.На роботи вже витрачено чимало, ще на 44 мільйони — замовили.Результат?Поки що тільки ями й люди, які мають літати.Цілком логічно: Полтава ж місто янголів.Місто живе. Дихає. Біситься. Святкує. Терпить.Полтава — це не географія, це жанр.І ми в цьому жанрі намагаємося не збожеволіти.Свята почалися.Погана погода й полтавський сюрреалізм ішли поруч, але ми — тримаємось.Бо маємо традицію: сміятися, щоб не плакати.І любити Полтаву, навіть коли вона робить щось абсолютно… полтавське.Тримаймося, рідні.Бо як не ми — то хто?
3930
25-12-09 08:56