Чудо — це не порушення реальності. Це її справжнє обличчя.

Ті, хто вірять у чудо, зазвичай об’єктивніші, ніж ті, хто не вірить. Бо віруючий не каже: "так не може бути",він каже: "Я не все розумію, але світ — більший за мій мозок".

А от невіруючі — часто ходячий музей закостенілого догматизму.«Цього не може бути, бо цього не може бути», — їх головна молитва. Інтелектуальна вузькоколійка, що прямує до пихатої банальності. Ми віримо в чудеса не тому, що "так прийнято", а тому що бачили, або довіряємо свідкам. Якщо ти знайомий з Творцем, то тебе вже не дивує, що Він іноді втручається в закони, які Сам і створив. До речі, головне чудо — це Воскресіння Христа.

Не фокус. Не метафора. Не легенда. А історична реальність, за яку апостоли пішли на смерть. Вони не вигадали чудо — вони його бачили. І весь світ після того почав дихати інакше. Християнство — не про чарівні трюки. А про присутність Живого Бога в світі, який вмирає. І кожне справжнє чудо — це не шоу. Це нагадування, що смерть — не фінал. Що любов — сильніша за біологію. Що життя сильніше за смерть. Що Бог — не десь, а тут, поруч з нами. І Йому не байдуже. Тому віримо. І не соромимось вірити. Бо справжня віра — не наївність,а відвага бути вільним від тупої самовпевненості.