Ми ніколи не повернемось з війни.Вона буде нас наздоганяти щодня — у звуках феєрверків, у шрамах, у поглядах з могил, у алеях Героїв, в арматурі, що стирчить з землі, у порожніх вікнах.І наші діти — не повернуться. Вони народились у країні, де війна — не сюжет, а пейзаж з дитинства. І їм, можливо, буде ще важче.Ми втомилися, але війна не відпускає. Бо вона — не тільки зовні. Вона — всередині. І саме тому, коли ми приймаємо цей біль, ми насправді відповідаємо Богу:"Так, Господи, ми тут. Ми не ховаємось. Ми живі. Ми пам’ятаємо".Нас легко знайти, бо ми - боговидці. Нас бачить Бог.Він знаходить нас, щоби врятувати.Друзі — знаходять, щоб обійняти.Вороги — щоб убити.Але ми стоїмо.Ми дякуємо ЗСУ.Ми дякуємо Богу.Бо навіть якщо нам судилося померти на порозі Землі Обітованої — ми знаємо, навіщо ми йшли.Перед нами драбина, і вона побудована з уламків, підбитої техніки, понівечених тіл і зраджених надій — але її вершина веде до Неба.Бо найвищий щабель — це уповання на Перемогу у Христі.І подяка Йому за те, що не залишив.Ангели — поруч. І ми перемагаємо.All Ukrainian men and women — fighting evil again.And winning.