Padre Poltava | Ранок на хуторі приходить раніше, ніж у місті.Прокидаєшся незабаром за...

Ранок на хуторі приходить раніше, ніж у місті.Прокидаєшся незабаром за сонцем — бо треба встигнути: і помолитись, і зібратись у дорогу, щоб добігти до тої урбаністичної метушні, яка щодня просить у Бога сенсу.А тут — тиша, роса, світло.Сонце вже випнулося над лісом і блищить у краплинах на винограді, у сріблі на листі й на маківках квітів.Зозуля монотонно відмірює щось своє, а солов’ї тьохкають навколо — хто голосніше, хто витонченіше, змагаються за увагу якоїсь вередливої солов’їної принцеси.Синиці, горобці, трясогузки — пташина братія гомонить, як на нараді в міськраді, тільки без лайки.Дощ учора добряче пройшовся по всьому — можна не поливати.Помідори трохи побило градом, але це дрібниці- їх і так повно, зате капуста стоїть — моцна, жива, як на службі.І ти стоїш. Дихаєш.Вдихаєш у себе мир, силу, тишу.Готуєшся: щоби кожна твоя зустріч була не просто “чергова”, а плідна.Щоби кожне слово несло не втому, а радість.Такий у Падре хрест — витягати радість із попелу, виколупувати красу з-під асфальту, реанімувати надію, навіть коли вже темно.Ранки, молитви та плотні сніданки на хуторі цьому дуже допомагають.Але й тут не без неприємного.Чути, як дзижчить у повітрі шахед — мєрзка тінь смерті, що кружляє над життям.І хочеться закричати: ну хто вас кликав сюди? Хто дозволяв ламати божественний ранок?Смерть — це не норма.Господь не творив смерті.Вона — вторгнення. Війна.Але Христос її здолав.Живіть, парафіяни.Вдихайте життя.Радійте, як би важко не було.Плачте, якщо треба — але не здавайтесь.Бо щось таки вціліє.Головне.З нами Бог.