🌞 У похмурі радянські часи Олесь Бердник був дисидентом і вільнодумцем (отщєпенцем). Совєтська влада неодноразово ув'язнювала його і засилала в табори.

Подейкують, що в ГУЛАГу він зі своїм товаришем-кіномеханіком надумав збудувати повітряну кулю і втекти на ній з табору. Але їхній план утечі викрили, і Бердникового спільника перевели в інший табір.

🪐 1971-го року з'явився філософський фантастичний роман «Зоряний корсар» Олеся Бердника. Автору дорікнули в націоналізмі і пропагуванні містики, що для совєтів було страшним злочином.

Бердник долучився до створення Української Гельсінської групи, активно протестував проти арештів своїх колег-дисидентів. 1979-го він удруге опинився у в'язниці й отримав шість років таборів суворого режиму. Втім, увесь термін заслання не відбув, пішовши на компроміс із режимом (є різні версії, яким саме чином).

🌞 У 1991-му році зі своїми космогонічними ідеями навіть намагався висунутися в кандидати у Президенти України, проте далі збору підписів і декількох інтерв'ю ця затія не пішла.

🌞 На початку 1990-их заснував Українську Духовну Республіку – таке собі об'єднання вільних духом людей незалежно від кордонів. Детальніше про цю химерію й не тільки читайте у статті «Олесь Бердник: хіппі-косміст з планети Прагея» на сайті Амнезії.

🌞 Бердник був двічі одруженим. Його дочка від першого шлюбу – журналістка Мирослава Бердник – проросійська пропагандистка, запекла борчиня з «бандеризацією України», фігурантка бази «Миротворець». Той випадок, коли яблуко від яблуні впало далеко.

🪐 Від другого шлюбу Олесь Бердник мав двох дітей: дочку Громовицю і сина Радана. До речі, саме Громовиця – ініціаторка створення сайту про Олеся Бердника, який я згадував у попередньому дописі.

🌞 Помер Олесь Бердник у 2003-му році. Похований під кущем калини біля свого будиночка в Гребенях на Київщині.