Олесь Бердник з вигляду чомусь нагадує мені героїв «Володаря перснів» Толкіна. Правда схожий на якогось Ґандальфа?

🙃

А ось так Олеся Бердника у своїй чудовій книзі спогадів «Homo Feriens» згадує шістдесятниця Ірина Жиленко:

Літстудія. Олесь Бердник і розмова про фантастику. Дуже цікаво. Дискусія була гостра. Хлопці так натисли на Бердника по деяких сумнівних питаннях, що цей здоровенний вусатий дядько (стіл йому по коліна) тільки кректав. Потім згріб свої папери і як загорлає: «Ну, хлопці! Не знав я, що ви такі, і тому взяв мало матеріалів. Але наступного разу ми з вами потягаємося!»

Але я цілком на боці Бердника – треба не боятися найнеймовірніших гіпотез.
З нами й Бердник. Цей велетень із чорною бородою і синіми очима захоплено дивився на мене і зізнавався, що обожнює маленьких жіночок – я йому якраз по пасок.

А Соломія Павличко в «Листах із Києва» згадувала Бердника як відірваного від реалій дивака, який у 1990-их палко прагнув будувати молоду незалежну Україну на своїх космічних ідеях.