Ірина Жиленко свідчить, як у 1960-70 совєти утискали нашу інтелігенцію й русифікували Київ:➡️ «На концерті більше психувала, ніж тішилась. Більшість співаків виконували сучасні українські пісні... російською мовою. І звучать вони бридотно»➡️ «У Києві пахне чорним із жовтим, пахне божевіллям – всі нервові, надірвані, істерично-галасливі; це страшно, бо їм не по двадцять років, і вони розуміють, що життя їхнє вбито...»➡️ «Перехожі здалеку починали крутити носами, завваживши наші пустощі, і лаштувалися переходити на другий бік вулиці, але варто їм було зачути українську мову, як одразу заспокоювалися і посміхалися до нас. Бо і київській дитині відомо, що хулігани українською мовою не розмовляють»➡️ «Інтелігенція хворіла на сексотоманію. Кожен у кожному бачив стукача і боявся сказати сміливе слово»➡️ «Бідолашні ми, бідолашні. Ну, чому нам судилося жити побіля такої держави-монстра, як росія? Де кінець нашим кривдам? Це ж тільки вдуматися: за ґрати садовлять найкращих, найблагородніших, найрозумніших...»