Якби в той день, що я в останній раз на кухні у бабусі їв ту кашицю з жовтим варенням, мені хтось сказав, що це буде в останнє, я б просив бабусю купувати ягідки обліпихи, робити з них варення, а сам, може, інколи б залишався і далі на ночівлю заради каші на сніданок. А взагалі, ти тільки подумай, ми ніколи не знаємо, що робимо щось в останній раз. А це торкається всього. Цікаво, що відчуває людина, займаючись останній раз коханням? В моменті, запевно, вона не думає, що це останній раз, але з часом приходить усвідомлення цього. Як їй від цього? А останнє побачення? Останній поцілунок… так колись настане остання зустріч з друзями, останній обід, остання ніч. І жоден не знатиме, що це було востаннє… Так відійшов мій дідусь. В останній вечір він був веселий і жартівливий (це було в той час уже не часто), а на ранок був уже холодний. Спочив.— Якісь сумні в тебе думки, Антоне. — Це правда, пробач. Давай про веселіше. То ти кажеш, у тебе вдома ще не ввімкнули опалення, холодно?— Трошки. — Спиш під двома ковдрами?—Ні, я сплю в піжамі.. Тут розмова могла б узяти інтимний оберт, якби не моя стриманість. Надто цнотливо мене виховали. У таких справах це шкодить.