Закохуючи в Україну | Софія Київська до часів Петра Могили і Івана Мазепи перебувала, як ми ...

"- Софія Київська до часів Петра Могили і Івана Мазепи перебувала, як ми знаємо, у жалюгідному стані. А потім несподівана, за Вашою логікою, реставрація надала їй геть іншого вигляду.- Вигляд то інший, але на цей вид був тоді запит. Так, вони розуміли цінність того, що давні фрески і мозаїки мають бути збережені. Але пішли трошки іншим шляхом. Стан Софії Київської як храму був поганий, він потребував негайного ремонту. Іван Мазепа Калединський мав два варіанти: розібрати старий храм і на його місці спорудити новий. Він не пішов тим шляхом. Він все ж таки інкорпорував старі субстанції, незважаючи на те, що фрагментарно щось розібрав. Цей принцип властивий не лише для архітектури, а для скульптури також. Я бачив багато прикладів, коли, скажімо, у фігур голови міняли. Можливо, Мазепа цей принцип також знав, тому обрав варіант - законсервувати старе і розширити масштаби навколо нього. Можемо говорити про те, що він зробив реконструкцію. Тільки не того храму XI століття, а якогось нового храму. Тому що ми в цьому новому храмі можемо побачити релікти старого. - Так само пізніше з Кирилівською церквою обійшовся Григорович-Барський. Згадаймо у цьому контексті й церкву Спаса на Берестові. Тобто це київська традиція - навколо старого нарощувати щось інше.Додаю схему, щоб зрозуміти масштаби храму ХІ століття проти ХVIIго, тобто ща "наростили". Змінили й принцип загального образу - не домінування найбільшого куполу, а згуртованість навколо нього. Не імперський, не княжий, і навіть не монархічно-абсолютистський принцип.А ще подивіться на свіжу світлину Олеся Бадьйо/ Oles Badio, він з дзвіниці чудово вловив образ гуртування, навіть тілесної притуленості всіх частин, кожна з яких доволі виразна і сама по собі. У європейських культурах такий принцип, сховку старого і одночасно нарощування нового, був досить поширеним. А спробуйте пригадати щось подібне у москалів? (Діана Клочко)