tori

Дорогі читачі каналу, я прочитала книгу! Буквально щойно Взагалі я не принципова у тому, щоб дійти до останньої сторінки, коли мені не цікаво, тому якщо в якійсь книзі я доходжу до фіналу — це великеВи чули колись про Сому Морґенштерна? От і я ні. Музичний критик, журналіст, письменник. Мемуари «У інші часи» присвятив опису свого дитинства і юнацтва до початку Першої світової (звідки і назва). Книга, з якої я про свій край дізналась більше, ніж за багато років навчання і споживання інформації з різних джерел.Вона про єврейську спільноту в Галичині, культуру і побут початку минулого століття, мистецтво, красу, атеїзм/християнство/іудаїзм, про антисемітизм і про любов до України зі слів єврея. Ну і родзинка цього смачного пирога: на обкладинці і у першому розділі книги — моя рідна Теребовля.Я, певно, не зрозуміла і половини думок автора, але все ж взяла для себе дуже багато. Думаю, показник непоганої книгиОдна з цитат, щоб ви відчули книгу:«Звідки птахи знають, - питав я тата, - як відкривати свої прекрасні хвости?» «Хіба ти не знаєш благословення, яке кажемо ми, євреї, коли чуємо вранці кукурікання півня?» Я сказав благословення: «Слався, Господи, Царю вічності, який дав півневі розум, щоб відрізняти світло від темряви». «Ну от, бачиш, якщо звичайний півень має для цього розум, то чому такий гарний птах не повинен знати, як розкрити свій хвіст?» Це мене осінило. Як добре, що ми маємо такі благословення. «Але чому такий прекрасний птах так жахливо кричить», - допитувався я. «Те, шонам здається потворним, необовʼязково є таким. Можливо, павичеві його крик подобається»

Якшо я скидаю сюди книжку або фільм, воно варте вашої уваги (або просто було дуже варте моєї)Передісторія: кілька тижнів тому було страшенне бажання почитати толкове з домашньої бібліотеки. Починала три книжки. Всьо не то. Взяла ось цю «Абсолютну відповідальність» Стьопи, яка мене не приваблювала нічим — від обкладинки до змісту. Бо ж які мені «морські котики», лідерство і червоний колір?АЛЕЯ спробувала. І це найцікавіше і найактуальніше чтиво, що мені наразі бачилося. Для військових, для бізнесменів, для керівників і — якшо трошечки адаптувати — для пасторів і лідерів у церквах. Про смирення і здатність поступитися своїм его, про дисципліну, планування, простоту, про помилки і як їх визнавати. Про те, що лідер — не той, хто на керівній посаді, а той, хто знає місію команди і відчуває відповідальність за те, щоб якісно її втілити. Кому болить і не все одно. Чия мотивація максимально чиста, прозора і не корислива. Про Божих лідерів (хоча автор ніразу їх такими не назвав, але я собі дозволю)Щира рекомендація всім, кому не байдуже, шо робиться навколо них)