Мушу відреагувати на вже 45-е засідання Платформи солідарності з Україною, організоване Європейською комісією. Це, безумовно, добре, що наші європейські партнери продовжили тимчасовий захист для українців до березня 2027 року. Щиросердечна подяка їм за це від мільйонів наших людей, які матимуть відчуття стабільності на найближчий час.Але що буде після березня 2027 року? Це питання стоїть перед нами вже сьогодні, і воно потребує не просто розмов про «посилення спроможності громад» чи «Мережі єдності», а фундаментальної, складної, чесної державної стратегії.Складається враження, що наш Уряд до кінця не усвідомлює всієї складності проблеми повернення українців додому.Бо як бути з питанням відновлення інфраструктури? Як бути з тим, що сьогодні цілі міста і села просто стерті з лиця землі? Куди повертати людей? В які умови? Як забезпечити їм достойний рівень життя, роботу, якісну медицину, освіту для дітей? Як дати їм впевненість у майбутньому, щоб вони наважилися народжувати та виховувати тут дітей?Це колосальна робота, і вона мала б стати пріоритетом №1.Натомість що ми бачимо? Ми то створюємо профільне Міністерство національної єдності, то успішно його ліквідовуємо, демонструючи повну відсутність системного бачення.Але найтривожніше інше. Поки ми не маємо жодної чіткої програми, як повернути своїх, ми вже чуємо небезпечні заклики завезти в Україну кілька мільйонів мігрантів з країн Азії.Це хибний і руйнівний шлях. Наш перший і головний пріоритет – подбати про те, як повернути українців на батьківські землі. Ми маємо боротися за кожного нашого громадянина, де б він не був.Нам потрібна чітка, прозора і, головне, реалістична Національна програма повернення українців. І розробляти її треба не у 2027 році, а вже сьогодні.