Оксана БІЛОЗІР

Щоденний подвиг українських медиків – це той невидимий, але надзвичайно міцний щит, який тримає нашу націю. В умовах жорстокої війни їхня жертовність, мужність та неймовірний професіоналізм рятують тисячі життів на фронті та в тилу. Вони – наші ангели-охоронці, які дарують надію навіть у найтемніші часи.Саме тому гідне вшанування їхньої праці сьогодні має особливе, сакральне значення.Вчора разом із колегами мала честь взяти участь в одному із заключних засідань Поважної Ради Відзнаки за професіоналізм і милосердя «Орден Святого Пантелеймона». Ми впевнено крокуємо до великого Фіналу – події, на яку з нетерпінням очікує вся медична спільнота як в Україні, так і далеко за її межами!Для нас ця зустріч стала ключовим і дуже відповідальним етапом підготовки: 🔹 Ми затвердили чіткий регламент роботи, за яким визначатимуться Лауреати Відзнаки у сезоні 2025–2026 років. 🔹 Ґрунтовно обговорили кандидатури фіналістів – людей, чиє щоденне служіння є справжнім взірцем для кожного з нас. 🔹 Окрему увагу приділили підготовці майбутніх урочистих заходів до нашого головного свята – Церемонії вручення у День Святого Пантелеймона.Цей рік є по-справжньому особливим для всієї нашої великої родини. З нагоди 10-річчя «Ордена Святого Пантелеймона» ми започатковуємо унікальну ювілейну номінацію – «Велич України».Ми глибоко переконані, що саме українське суспільство має визначати своїх героїв. Тому кожен із вас може особисто долучитися до відкритого народного голосування та підтримати тих медиків, які своєю невтомною працею наближають нашу Перемогу.👉 Проголосувати та віддати свій голос за найкращих можна за посиланням: https://orden-panteleimon.com.ua/ua/pro-vidznaku/velich-ukrayiniЩиро дякую всім членам Поважної Ради за віддану та титанічну працю, а кожному українському медику – за кожне врятоване життя. Разом ми творимо справжню історію та велич України! 🔱

Сьогодні Україна відзначає три надзвичайно глибокі та символічні дати, які в теперішніх реаліях переплітаються в єдиний залізобетонний фундамент нашої нації:💫 День Української Державності💫 День Хрещення Київської Русі-України💫 День українських миротворців​Сьогодні ми не просто згадуємо історію – ми захищаємо її зі зброєю в руках.​Нашу державність намагалися стерти століттями. Ворог і зараз цинічно цілить у наші міста, намагаючись довести світові свої хворі історичні міфи. Але правда на нашому боці. Коріння нашої держави сягає глибини віків – від величного Києва Володимира Великого до сучасних окопів на Сході та Півдні, де пишеться новітній літопис української незламності.​Понад тисячу років тому прийняття християнства визначило наш цивілізаційний вибір – вибір світла, європейських цінностей, культури та милосердя. Ця духовна опора, наша християнська віра, сьогодні допомагає нам проходити крізь найтемніші випробування, дарує розраду та єднає мільйони сердець у єдиній молитві за справедливу Перемогу.​І надзвичайно символічно, що в цей же день ми вшановуємо наших військових миротворців. Протягом десятиліть українські воїни несли мир і безпеку в найгарячіші точки планети під егідою ООН. А сьогодні весь наш народ став глобальним миротворцем для всього вільного світу, стримуючи на своїх плечах шалену навалу зла та тиранії.​Ми платимо неймовірно високу ціну за право бути собою, говорити рідною мовою та самостійно обирати своє майбутнє. Але ми вистоїмо. Бо за нами – тисячолітня історія, у наших серцях – непохитна віра, а в наших руках – доля вільної Держави.​Дякуємо кожному захиснику та захисниці, які тримають небо над нами. Дякуємо всім, хто працює на Перемогу в тилу.​Зі святами, незламні українці! Державність наша житиме вічно, бо її захищають найкращі.​Слава Україні! Героям Слава! 🔱🕊️

Сьогодні Верховна Рада України ухвалила знакове рішення: закон про створення Українського національного пантеону, ініційований Президентом України.В умовах цієї страшної, кровопролитної війни ми як ніколи гостро усвідомлюємо: нація жива доти, доки жива її пам'ять. Росіяни століттями намагалися знищити наші святині, вкрасти нашу історію і стерти імена наших Героїв. А тепер ми повертаємо собі своє. Ми будуємо власну культуру національного літопису.У серці нашої столиці, в Києві, постане величний меморіал. Там спочиватимуть ті, хто творив нашу державу: від княжих часів до сучасних днів. Славетні командири армій УНР та УПА, головнокомандувачі нинішньої Війни за Незалежність, а також наші генії – видатні діячі культури та науки.Пантеон – це більше, ніж пам'ятник чи архітектурний комплекс. Це наше коріння. Це місце, куди ми, а також наші діти та внуки будемо приходити, щоб відчути велич своєї історії, надихнутися прикладом борців за волю і подякувати їм за те, що ми є.Дякую кожному депутату за це голосування! Формуймо нашу ідентичність і бережімо нашу пам'ять.Слава Україні! Героям Слава!

Ми продовжуємо нашу духовну місію теренами зраненої, але нескореної України – зібралися разом у Василькові, щоб об’єднатися у щирій молитві, надихнути та підтримати одне одного в цей непростий час.Сьогодні, 29 червня, тут відбулася справді особлива, світла подія – Васильківська громада доєдналася до великої світової традиції молитовних сніданків.Завдяки ініціативі Ради Християнських Церков та під чуйним патронатом міського голови Василькова Наталії Баласинович, у залі зібралася єдина духовна родина. Наші мужні військові, капелани, священнослужителі різних конфесій, волонтери, меценати та місцева влада – усі відклали те, що може роз’єднувати, заради того, що робить нас сильнішими. Бо сьогодні ми гостро усвідомлюємо: молитва – це наш невидимий щит і невичерпне джерело надлюдської сили.Для мене кожен новий молитовний сніданок – це радість та можливість пригадати, як зароджувався рух молитовних сніданків в Україні і як сьогодні ця традиція укорінюється по всьому українському краю.Напевне, найбільше мою душу торкнула мить, коли ми піднесли спільну молитву за українську матір та батьківське благословення. З піснею «Любов починається з мами і тата» ми ще раз нагадали одне одному про силу материнства та батьківства, про силу духу, яка закладається в родині, без якої неможлива сильна і справедлива держава.І саме в ці хвилини ми низько схилили голови, згадуючи тих синів і доньок, які вже ніколи не переступлять батьківський поріг. Безмежна вдячність і доземний уклін кожній матері та кожному батькові, які виховали справжніх Героїв, що віддали своє життя за нашу свободу. Ваш біль – це наш спільний біль, а подвиг ваших дітей – наша вічна пам'ять.Наша окрема молитва сьогодні – за воїнів, хто щомиті ризикує своїм життям і здоров’ям заради життя і свободи кожного з нас. Низький уклін нашим захисникам. Дивитися в очі ветерану Ярославу Пономаренку, який пройшов пекло полону і зберіг залізну стійкість, слухати Героя України Артема Шарка – це фізично відчувати, якою ціною дається наша свобода. Ваша мужність – це наш щит!Щиро дякую кожному пастору, отцю, організаторам та меценату Артему Мазепі за цей неймовірний простір братерської любові.А фінальним акордом нашого молитовного служіння, перед тим як уся зала єдиним голосом та серцем промовила «Отче наш», стала композиція «Величальна Господу»! Ми єдиними вустами прославили Творця, просячи в Нього миру та захисту для нашої землі.Коли ми разом із Богом – ми непереможні! Нехай Господь рясно благословить Васильківську громаду та всю нашу рідну Україну!

Її величність Історія не любить поспіху. Вона завжди дає безпристрасну, виважену часом оцінку всьому, що відбулося, відбувається і буде відбуватися.З часом така ж безпристрасна оцінка буде дана і рішенню Президента Республіки Польща Кароля Навроцького про позбавлення українського народу, в особі Президента України Володимира Зеленського, найвищої польської нагороди – Ордена Білого Орла.Колись в історичних підручниках про це згадають куцим рядочком. Між іншими, набагато важливішими рядками, в яких йтиметься про небачену мужність українського народу, що стримав жорстоку рашистську навалу. Про неймовірну щедрість і жертовність мільйонів пересічних поляків, які без зайвого пафосу ділилися з українськими біженцями хлібом і дахом над головою у найчорніші дні 2022 року.Це буде історія, де переплетуться слава і сором, великий подвиг і дрібна містечковість, справжня гідність і тимчасове пристосуванство. Це обов'язково буде.Але сьогодні, на тлі цих політичних кроків, мені хочеться просто подякувати кожному поляку, хто підтримував і продовжує підтримувати Україну в нашій важкій, кровопролитній боротьбі проти жорстокого російського агресора.І окрема, найвища шана – тим сучасним польським героям, хто віддав своє життя, захищаючи Україну та всю Європу від цієї навали. Хто показав, що таке справжнє братерство по зброї.Чимало добровольців із Польщі воювали і гинули в лавах нашого Інтернаціонального легіону ГУР, «Карпатської Січі» та інших підрозділів. Серед них:🕯 Томаш Валентек – боєць 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ», професійний боєць MMA (загинув влітку 2022 року на Ізюмському напрямку).🕯 Даніель Штибер – розвідник спецслужб України (загинув під Бахмутом восени 2022-го).🕯 Побратими Януш Шеремета та Кшиштоф Тіфель, які пліч-о-пліч воювали і разом загинули на Бахмутському напрямку.🕯 Міхал – командир взводу в Інтернаціональному легіоні (загинув навесні 2023-го).🕯 Кацпер Басс («Француз») – надзвичайно досвідчений доброволець, який понад три роки боровся за Торецьк, Бахмут і брав участь в операціях на території РФ (помер від важких поранень наприкінці 2025 року).Саме це і є найвищий Орден. Орден, вилитий із крові та жертовності найкращих синів польського та українського народів. Його не можна відібрати жодним політичним указом.Пам'ятаємо кожного. Дякуємо Польщі і польському народу! 🇺🇦🇵🇱

Україна вперше завдала результативного удару по важливому об'єкту на території Москви. Війна нарешті повертається туди, звідки вона прийшла на нашу землю. Звісно, ми свідомі того, що це не дасть швидкого ефекту, проте це дуже важливий психологічний та стратегічний крок до послаблення ворога. Крок до нашої майбутньої Перемоги.Але сьогодні наша реальність залишається жорстокою. Ворог продовжує щодня обстрілювати наші мирні громади, вбиваючи цивільних, руйнуючи долі, відбираючи життя у найдорожчого – наших дітей... У нас просто немає іншого варіанту, окрім як боротися далі. Єднатися, гуртуватися і бути надійною опорою один для одного.Тож була рада долучитися до благодійного аукціону в межах проєкту "Пташки Перемоги".Мене глибоко вразила згуртованість Львівщини. Спільними зусиллями кількох громад (Жовківської, Куликівської, Рава-Руської та Добросинсько-Магерівської) вдалося зібрати фантастичні 4 мільйони гривень! Ці кошти стануть потужною підтримкою для наших десантників із 77-ї бригади та спецпризначенців 17-го центру ССО.Та найбільше розчулює інша, дуже особиста мета цього збору. Частина коштів піде на сучасне протезування в Superhumans Center для сержанта поліції "КОРД" Юрія Сейфуліна. У січні, після важких боїв на Донеччині, Юрій втратив ногу. І те, що громада об'єдналася, аби допомогти своєму герою знову впевнено стати на ноги – це і є прояв справжньої української сили.Низький уклін усім меценатам та учасникам аукціону. Ви вкотре доводите, що український тил – це монолітна стіна за спинами наших воїнів.Поки вони тримають фронт, ми зобов'язані міцно тримати їх тут, вдома.Слава Україні! 💛💙

Коли людина, народжена на українській землі, виходить на чужу аудиторію – особливо на ту, де й без того охоче підживлюють сумніви, недовіру й ворожі до України наративи, – і починає паплюжити власну державу, це вже не про "свободу слова" і не про "сміливість говорити правду".Це про внутрішню межу, яку порядна людина не переступає.Можна по-різному ставитися до влади. Можна критикувати президента, уряд, чиновників, політичні рішення. У демократичній державі це нормально. І так має бути. Але є речі, яких притомна, совісна людина не робить ніколи: не принижує свою країну перед чужинцями, не підливає масла у вогонь ворожої пропаганди, не стає голосом тих, хто хоче бачити Україну слабкою, зневіреною і підкореною.Бо коли ти за кордоном, ти представляєш не лише себе. Ти несеш із собою ім’я своєї держави. Її біль. Її гідність. Її боротьбу. Її кров. Особливо під час війни.Сьогодні мільйони українців за межами Батьківщини щодня доводять інше. Вони не ідеалізують реальність. Багато з них втомлені, розчаровані, мають питання до влади, до системи, до політиків. Але вони не торгують честю України. Не шукають дешевої слави ціною національного приниження. Не стають у чужих студіях співцями того, що ранить власний народ.Навпаки – вони збирають допомогу, говорять правду про російську агресію, працюють на міжнародну підтримку України, тримають українське слово, українську пам’ять, українську присутність у світі. Саме так поводяться люди, які мають коріння. Які мають совість. Які мають Батьківщину.Особливо боляче чути подібні речі тим, хто роками, щоденно і жертовно працює на підтримку України за кордоном. Тим, хто відкриває для нашої держави двері в кабінетах, у парламентах, у громадах, у волонтерських середовищах. Тим мільйонам українців, які були змушені рятувати своїх дітей від війни, але не перестали бути українцями. Тим представникам діаспори, які десятиліттями вимріювали і виборювали право України бути незалежною державою.Такі заяви – це зневага і до них.І ще більше – це зневага до пам’яті десятків тисяч убитих російським агресором мирних людей. До наших знищених міст. До скалічених доль. До матерів, які не дочекалися своїх дітей. До дітей, у яких відібрали дім, безпеку, дитинство. До наших воїнів, які щодня тримають фронт не для того, щоб хтось на чужих майданчиках розкидався словами, що б’ють по Україні зсередини.У час війни моральна відповідальність важить не менше, ніж політична.І коли хтось виносить на зовнішню сцену не біль свого народу, не правду про агресора, а зневагу до власної країни, – це не позиція. Це моральне падіння.Україну можна і треба змінювати. Україні можна і треба говорити правду. Але робити це треба так, щоб не ставати інструментом проти неї.Історія все розставить на свої місця. Але вже сьогодні очевидно: справжні українці, де б вони не були – в Києві, Львові, Варшаві, Римі, Парижі, Торонто чи Нью-Йорку – не ганьблять Україну. Вони її тримають. Вони її боронять. Вони за неї говорять. І вони не дозволяють нікому топтати її гідність. 💛💙

Чорнобиль. 40 років пам’яті та вдячності 🕯️Минуло чотири десятиліття з дня, коли на українській землі сталася одна з найстрашніших техногенних катастроф в історії людства. Час іде, але Чорнобиль залишається нашою незагоєною раною, болем, що не минає. Болем, який став частиною нашої ідентичності – у спогадах тих, хто назавжди залишив свій дім, у тиші покинутих сіл, у кожній родині, де історія про діда чи батька-ліквідатора передається як найцінніший урок мужності.Через 40 років Чорнобиль відгукується в серцях ще гостріше. Ми знову бачимо, як справжній героїзм виходить назустріч небезпеці без зайвого галасу. Ми знову усвідомлюємо цінність безпеки та ціну, яку доводиться платити за мирне майбутнє.Сьогодні ми згадуємо тих, хто йшли першими: пожежники, лікарі, військові, інженери. Вони не шукали слави – просто робили свою роботу, бо за їхніми спинами були люди, міста, рідні ріки та ліси. Багато хто з них заплатив найвищу ціну за те, щоб ми сьогодні могли жити на своїй землі.Схиляємо голови перед подвигом ліквідаторів. Дякуємо тим, хто вистояв тоді, і пам’ятаємо кожного, хто пішов у вічність.Світла пам’ять загиблим. Шана живим героям. 🙏🇺🇦

Сильний парламент – це не питання політики, це питання виживання держави.Разом із колегами, експертами, ветеранами та представниками громадянського суспільства, взяла участь у важливому та відвертому діалозі – Платформі громадянського порозуміння "Консенсус заради порятунку держави у час війни", що відбувся у м. Львові.Ми обговорювали те, що болить кожному українцю: чому в такий критичний час парламентська система дає збої? Чому закони, від яких залежить наша оборона, економіка та євроінтеграція, іноді стають заручниками політичних розбіжностей?Мій діагноз однозначний: ми маємо кризу не просто голосувань, а парламентської суб’єктності. Коли депутати перестають відчувати, що Уряд – це їхня безпосередня відповідальність, зникає "відчуття авторства" за долю країни.Мої головні тези під час виступу:🔹 Відповідальність замість формальності. Парламентська більшість не має бути просто "машиною для натискання кнопок". Це має бути союз відповідальних лідерів, які розуміють: кожне несуттєве зволікання сьогодні коштує державі ресурсів і часу.🔹 Коаліція рішень, а не посад. Нам потрібен чіткий перелік законів державної стійкості. Оборона, бюджет, ветеранська політика – ці питання мають бути недоторканними для політичних ігор.🔹 Трикутник відповідальності. Рішення повинні напрацьовуватися у тісній зв’язці: профільний комітет – міністерство – громадська експертиза. Суспільство, особливо наші ветерани, має бачити не просто цифри на табло, а результат.Українське громадянське суспільство сьогодні – одне з найсильніших у світі. І воно має повне право вимагати від політичних еліт такої ж зрілості. Сильний парламент потрібен не самим депутатам – він потрібен Україні, щоб вистояти та перемогти.Дякую організаторам ГО "Захист Держави" та всім учасникам за конструктив і сміливість називати речі своїми іменами. Працюємо далі. Разом – до перемоги! 🇺🇦

ДЕМОГРАФІЧНА КАТАСТРОФА: БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ОЗНАЧАЄ ПРОГРАШ МАЙБУТНЬОГОДнями була оприлюднена приголомшлива статистика: за останні 25 років населення України скоротилося на 33%. Ми втратили 16 мільйонів людей. Порожні класи в школах, дефіцит кадрів у громадах та загроза самому існуванню української нації – така реальність нашої екзистенційної кризи, що підсилюється щоденними обстрілами, жертвами серед цивільних та іншими жахіттями війни.Ми маємо чесно визнати: тривалість війни безпосередньо диктує цифри нашого майбутнього. Проте, якщо ми прагнемо зберегти Україну, мусимо діяти вже зараз, не чекаючи «останнього пострілу».Що можемо запропонувати, щоб поліпшити ситуацію?Перш за все – усвідомити: народження дитини має бути підкріплене довгостроковою візією держави. Дитина – це шлях довжиною у десятиліття, де родина потребує безпеки, житла, якісної медицини та впевненості. Жодні одноразові «пакунки малюка» чи інші популістські ідеї не переконають відповідальних громадян, які справді прагнуть для своїх дітей щасливого майбутнього.Які кроки стануть справді ефективними?1️⃣ Пріоритет №1 – Податковий прорив для відповідальних батьків. Маємо запровадити систему, де податкове навантаження на родину зменшується пропорційно до кількості дітей. Це пряме заохочення для фінансово стабільних сімей та стимул для розвитку середнього класу, який є опорою держави.2️⃣ Житло як фундамент стабільності. Доступне житло – основна умова для створення родини. Пільгове кредитування для багатодітних сімей, якісне орендне житло з усім необхідним для комфортного проживання та спеціальні програми для ВПО і тих, хто повертається з–за кордону, мають стати надійним «якорем» для людей в Україні.3️⃣ Інфраструктура професійної свободи. Доступні ясла та садочки, шкільні та позашкільні гуртки дозволяють батькам успішно поєднувати кар’єру та виховання. На ринку праці мають стати нормою гнучкі форми зайнятості та захист робочого місця. Тут важливо знайти розумний баланс інтересів із роботодавцями та підтримувати індивідуальну зайнятість.4️⃣ Системна політика повернення. Люди обирають Україну, коли бачать тут безпеку, якісну освіту та медицину. Звісно, безпека – питання майбутнього, сподіваюсь, недалекого. Проте ми вже зараз маємо напрацювати конкретні кроки, що стануть тим містком, через який ми повернемо мільйони українців додому.5️⃣ Інвестиції в здоров’я та майбутнє. Державна підтримка репродуктивного здоров’я, психологічна допомога та сучасна реабілітація ветеранів, підтримка їхніх родин – ще один стратегічний напрямок збереження нашого генофонду.Це орієнтований, проте далеко не вичерпний перелік стимулів, які могли б врятувати ситуацію.Демографія – один із головних показників нашої національної безпеки. Без людей неможлива сильна економіка чи надійна оборона. Вже сьогодні ми маємо розпочати реалізацію Національної стратегії людського відновлення. Стратегії створення умов, за яких хочеться жити в Україні, народжувати дітей в Україні та будувати тут своє майбутнє.