«піхотацетакі оптимістиякі щоранку дивуютьсящо знов прокинулись»«Нора забере відчуття голоду, але посилить відчуття холоду. Вона подарує тобі втому, що тепер буде завжди в тобі. І, вдивляючись у тунель, у його темну масу, у його безодню, ти бачитимеш себе, усе своє життя, усіх рідних, дітей, згадуватимеш мрії (які нора, до речі, теж захоче з’їсти), а потім губитимуться слова. Важкість цієї землі нависатиме в тебе над головою. Ти засинатимеш з нею й прокидатимешся.»Людська нора — це заглиблення або бліндаж в окопі на передовій. Це місце, що рятує. Але й місце, яка стає могилою. Укриття і пастка водночас. «Людська нора, голод і Бог на війні» Валерія Пузіка — це страшний текст, але обов'язковий. Я вже прочитала «Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати, я тебе розбуджу», ще в процесі читання «Ким ми були», бо ридаю кожні 5 сторінок. Окремі фрагменти із цієї наступної книжки Валерія я вже теж читала, але цільний текст мені поки важко осягнути — там дуже багато такого, чого ми уникаємо в цивільному житті під час війни. 9 липня передзамовлення. Книжка буде на початку вересня. ➡️ Нора. Валерій Пузік про 40 днів піхотинської сраки, голод, окопозалежність і нестерпну красу посадок https://www.pravda.com.ua/articles/2026/03/02/8023391/