Глянула кілька рецензій, і це просто моя зупиночка. Я люблю феміністичні горори, а якщо там ще й чорний гумор, то давайте вже читати. Дія роману відбувається в Англії XIX століття, але Вініфред не є типовою ввічливою і цнотливою вікторіанською героїнею. І не є бунтівною феміністкою, яка рішуче прокладає власний шлях. Вона — жінка, яка прагне помсти. Не лише за кривди, заподіяні їй особисто, а й за ціле суспільство гнобителів і людей, які цю систему підтримують. Вініфред приїжджає до Енсор-Хауса, родинного маєтку «на вересовій пустці», щоб доглядати за дітьми Паундів: похмурою підліткою Друзіллою, яка мріє вийти заміж за когось багатшого, та пихатим Ендрю, який зневажає Вініфред. Щовечора її запрошують до вечері з їхніми батьками: батьком, який одразу демонструє хтиве право на нову гувернантку, і матір’ю, яка обурюється на нього за це. З моменту прибуття Вініфред стає очевидним, що вона залишила після себе слід руйнувань — і в будинках, де працювала, і там, де виросла. Вона приховує причини своїх попередніх звільнень та долі колишніх підопічних, і, схоже, її наміри в Енсор-Хаусі нічим не відрізняються. Вже на перших сторінках вона оголошує: «Рання осінь, починають опускатися холоди, і через три місяці всі в цьому будинку помруть». До різдвяного ранку Вініфред готова влаштувати свій стильний хаос серед родини та друзів, які зібралися на святкування. А в цій жахливій кульмінаційній сцені майстерно розкидані підказки про те, чому вона взагалі прибула до маєтку Паундів і вирішила продемонструвати свої таланти саме так. Треба брати.