Коли ми говоримо про книжки | Еврідіка (не) мусить помиратиАвторка роману “Шляхи Еврідіки” Наталія Д...

Еврідіка (не) мусить помиратиАвторка роману “Шляхи Еврідіки” Наталія Довгопол характеризує книгу як “переспів давньогрецького міфу”, і це дає нам головний ключ до розуміння твору. Ключів дещо менших знадобиться ще багацько, адже розкидано їх по цьому начебто легкому янґ-едалт тексту чимало. Нашу українську Еврідіку звуть Віро, або Віра-Ніка, їй 21, вона підробляє SMM-менеджеркою та пише роман на онлайн-платформі, щоб дати голос дивним сновидінням, які переслідують її з дитинства. Та коли відомий грецький автор презентує нову книгу, як дві краплі води схожу на її твір — Віро кидає все й мчить до Афін, щоб дати відсіч плагіатору. Там вона зустріне свого Орфея (теж українського), своє царство Аїда (інтернаціональне) та отримає те, що робить цю історію переспівом, а не переказом міфу.Читаючи “Шляхи Еврідіки” важливо тримати в голові, що давні греки бачили світ не так, як ми. Якщо для нас час є лінійним, ми рухаємося від минулого до майбутнього, то для античної людини він був циклічним (“time is a flat circle”, як сказав би Метью Макконахі в ролі Раста Коула). Усе вже було колись, водночас є зараз і буде нескінченно. Людина не має свободи волі — її веде Фатум. А противитись долі — означає накликати на себе біди ще гірші. Віро бачить світ по-давньогрецькому: вона віддає себе в руки сліпої Долі (навіть робить на знак цього промовисте татуювання), вона відчуває, що живе не вперше, і померти мусить теж не вперше. Але переспівуючи міф, авторка перевертає його догори дригом: Еврідіка більше не другорядна персонажка в розповіді про Орфея, екранного часу якої вистачає хіба на те, щоб померти й побути мовчазною тінню. Віро отримує агентність, вона діє, іноді нібито навіть активніше, ніж того вимагають обставини: чи то через РДУГ, який імовірно має, чи тому що виконує волю давніх богів, під юрисдикцію яких потрапила в Афінах.Парадоксально, але головною темою твору мені вбачається саме двобій віри й віри: віри-в-Фатум і віри-яка-протистоїть Фатуму. Віра-Віро вчить свого скептичного Орфея вірити в нумінозне, надлюдське, але водночас — і вірити в свою людську силу цьому надлюдському протистояти. Еврідіка з музи стає творчинею — і саме такого переспіву мені не вистачало.Окрема подяка авторці за героїню з ментальним розладом, за персонажку з інвалідністю та за правдиве зображення мігрантів, які теж по-своєму будують власні міфи під юрисдикцією не завжди чуйних чужих богів.