Побачила згадку про дуже відому російську блогерку в української блогерки. Якийсь тур у Провансі, де залучені ще українська фотографка та організатор івентів. Рівень міжнародний, але є питання. Офіційна версія: ця російська блогерка — одеситка, давно живе у Франції, донатить на ЗСУ і взагалі не має російського громадянства. І це навіть правда, але водночас велика маніпуляція.Вона — носійка російської культури, «хороша руська» в Провансі. Це можна розглядати і в історичному контексті, але суть у тому, що носійка російської культури — це завжди елемент російської пропаганди. Трохи маніпуляції, трохи компромісу — все частина системи. росія, на жаль, дуже вправна у пропаганді. Усі ці інтерв’ю від Пугачової до Дорна — частина машини, яка непомітно впливає на багатьох.На цьому тлі знову ширяться пости «мені зручніше російською, а що такого», або хейтерські заяви в стилі «не буду казати проєкт чи психологиня, бо правила для рабів». Пам’ятаєте принизливі жарти про українську зі «спалахуйкою»? Маємо нову версію того самого. І все це складається в одну картину, від якої сумно. Бо люди шукають простіших рішень, схильні до компромісів і цим легко користуються. Всі ми так чи інакше схильні до компромісів, але у всіх своя межа. Хотілося б внести у це трохи позитиву, але його стає дедалі менше. Боротися з цим неможливо, проте можна просувати своє. Ми (умовні «ми») маємо поширювати українську культуру цікавіше, сміливіше, більш «сексі». Не спрощено, але доступно. І залучати тих, хто має широку аудиторію.Не бути злими, не йти у конфлікт, відповідати спокійно, не нав’язувати, а переконувати.Це, звісно, виснажує. Це шлях до вигорання, дай Боже, не до компромісу.Ми звикли працювати із сенсами, для нішевої аудиторії, розмовляти з інтелектуалами, робити те, що самим цікаво.Але щось воно повільно їде.