Вчора була на події з Марією Матіос та Василем Шклярем. Яка у них хімія, мабуть, один із найкращих дуетів, які я бачила за останній час.Говорили й про бестселери. Матіос згадувала, як бачила книжки Шкляра на розкладці ринку «Юність», її знайома переповідала історію, як у таксі лежав «Чорний ворон», і, розговорившись із таксистом, вона почула у відповідь: «але як цей Шкляр пише про секс», «Солодка Даруся» стала частиною пам’ятника на кладовищі.Легендарні люди говорять і про історію, і про сучасність. Разом читають еротичний уривок з Матіос, а Шкляр за тим монолог із «Чорного ворона», напам’ять, уголос.За день до цього Оля згадувала, як на неї вплинув «Щоденник страченої». Саме цю книжку розігрували на фестивалі за донат понад 6 тисяч.Я думаю про те, як на мене вплинула Карпа, і нарешті ввечері йду на концерт, на який не могла потрапити з січня. Поки кричу під сценою пісні, поруч танцюють люди років на двадцять молодші. У цей час Іларіон Павлюк не втомлюється підписувати книжки, черга до нього повільно зменшується. Сміємося, що йому міг би допомогти Кідрук.До цього вдень я тихо розплакалася на події про УПА. А сьогодні читаю книжку Марини Мірзаєвої у продовження теми та чекаю її в продажі. У перший день ми говорили про те, кого не будемо читати. А наприкінці хочеться сказати, що варто читати своїх (а ще обіймати своїх і сміятися зі своїми).Теза проста: попри всі можливі перепони, ми маємо таке багатство й різноманіття від класиків до сучасників.Бестселер фест вийшов із високою концентрацією на своїх (і на своїх проблемах теж). Трохи шкода, що я пропустила третій день.Побачимося ще. Мені було тут дуже тепло (і не лише через львівські несподівані +30).