Погортала трохи коментів про Ґеймана на книгочитуні, розізлилася, аж підтрушує. Так цікаво, скільки успішних судових розглядів про зґвалтування ці коментатори бачили? Скільки відомих чоловіків, які чинили таке насильство, після тих судів досі собі шастають? Хтось узагалі уявляє собі, скільки треба сил та хоробрості, щоб виступити з такими заявами, і який це травматичний досвід для постраждалих? Чи люди справді думають, що хтось вирішив по фану кенселити Ґеймана?Я надто багато чула історій, надто багато статей читала і взагалі наслухалася стільки жахливих речей, що я обираю вірити без судів. Я буду упереджена, я буду мислити стереотипно, але я повірю жінці. Краще я помилюся в цьому, аніж у протилежному.А ще — мені здавалося, пора вже звикнути, що книжки і взагалі будь-яке мистецтво від автора не відділяється. Так, ви можете читати книжки автора, який чинив якісь злочини, щоб дослідити його психіку, щоб зрозуміти, де воно було заховано, щоб для себе якось трактувати це. Але якщо ви читаєте їх далі собі на задоволення, то це не ок. Нормально цікавитися тру краймом, нормально намагатися дослідити розум злочинця, але робити вигляд, що книжки автора від нього абсолютно відділені — це не ок. Це вибіркова сліпота й ігнорування проблеми, і так недалеко до читання рускіх авторів.