Горіха Зерня

Сьогодні день великого болю, коли ми дозволяємо собі повернутися у спогади і переглянути фото наших іще живих друзів і рідних. День скорботи, коли хочеться обійняти кожну маму, кожну дружину, кожну осиротілу дитину. Доземно кланяюсь усім захисникам України, усім тим людям, завдяки яким я сьогодні прокинулася у своїй квартирі у Києві. Росіяни дійсно йшли як на парад, вони були впевнені, що впораються за три дні, у них було все домовлено. І вони, і наша тимчасова влада не врахували тільки одного - людей, які будуть відчайдушно боротися за свою землю. Пляшок із запальними сумішами на кухнях, дядьків з мисливськими рушницями, хлопців і дівчат, які поспішали з усього світу назад а Україну, щоб записатися у ТРО. Юра Руф, Гліб Бабіч, Каракай Юра, Вася Паламарчук, Ілля Чернілевський і багато, багато інших... Вічна вам пам'ять і вічна вдячність. Кордон з росією не повинен відкритися ніколи. Як і кордон з тими утвореннями, що там постануть замість росії. На болотах має бути ізоляція, безпросвітність, бідність і деградація, більш нічого.

Сьогодні був останній день, який українці прожили з думкою, що все буде добре. Що нічого поганого з ними не станеться.А завтра ми прокинулися.Я погано пам'ятаю час після 24 лютого. І весь 23й рік теж не дуже, усвідомлення себе у новій реальності прийшло пізніше. Але автопілот виявився достатньо сильним, я функціонувала. А от у цей час чотири роки тому я не спала. Вперше у житті у мене був затяжний період безсоння. Щоночі я прочитувала книгу - до речі, тільки зараз знайшла і зарядила читалку, глянула який там шлак у мене зберігається, скинула все до заводських налаштувань. Не хочу згадувати. Було таке відчуття, ніби на березі океану граюся камінцями. А вода чомусь відійшла на багато кілометрів. І розумом ти розумієш, що це недобре, а всі довкола взагалі уваги не звертають, ніби так і треба. Єдине, за що себе хвалю, те що встигла з доньками злітати у Стамбул. Повернулися останнім рейсом в Україну, буквально останні літаки на Бориспіль. Це було невчасно по грошах, по роботі, але мене штовхала у плечі думка, що потрібно встигнути їм щось хороше показати, перед тим як. Зараз не розумію, за що ми трималися потім. Я, наприклад, слідкувала за однією дівчинкою на фб, яка щодня виставляла відео роботи над вишиванкою. І писала, що коли її дошиє, буде перемога. От перший рукав уже готовий, от планочка...Оксанка Погомій виходила в ефір з окупованого Херсону, записувала відео для друзів. Сидячи у Києві, я її дивилася і заряджалася надією. Видавчиня моя малювала губи червоною помадою і проїжджала блокпости як королева. Саме люди тоді і врятували. Люди, які почали боротися, а не сиділи склавши руки. Чоловіки пішли на фронт, багато, майже всі з нашого кола. Жінки проявили себе так, що я досі пишаюся кожною зустріччю, кожним словом. Жодної зради, жодної істерики, тільки приклад діяльного служіння. Звісно що я говорю про своїх, про подруг і приятельок.Я зараз на пальцях рахувала точну цифру, скільки років минуло з того самого 23го лютого. Ніби ж чотири, а за відчуттями років двадцять. Від тієї жінки з безсонням зараз майже нічого не лишилося, я зараз сплю навіть під вибухами.

За один день вторгнення кацапи взяли Генічеськ, Скадовськ, Каховку, Нову Каховку, Таврійськ, а також були захоплені Каховська ГЕС та Північнокримський канал.На 4й день вони були вже під Маріуполем.Грамотні люди пишуть про те, що все було вщент заміновано, а хто каже що ні, той ніц не розуміє і падлюка. Ну, ок. Було заміновано, кацапи якось між мінами проїхали, нема питань.Але чому досі у кожному пройобі і котлі 14го винен особисто Порошенко, а в оцьому марші по півдню країни досі не винен ніхто? В Кринках ніхто не винен, про Курську область взагалі краще мовчати, нідайбог спитаєш про Запорізьку АЕС, яку окупували 4го березня - заплюють.В чому треба віддати належне Володимиру Олександровичу, так це бути невинним. Ніколи і ні в чому.Олексійович навіть клюшки сільськім хлопцям дарував хуйово, а Олександрович завжди молодець і непричетний ні до чого. І навіть критикувати його ніззя, бо то російська ІПСО і гра на стороні ворога.Олексійовича було можна. Ющенка було можна. Навіть Януковича, тірана і гопніка, можна було. А Зеленського ніззя. Як так у нього вийшло? Мені треба методічка.

Друзі, до мене звернувся Ярік Матюшин з проханням підтримати цей збір. Від себе додам, що хлопці просять рідко, але завжди дуже відповідально щодо звітності, чеків, фото і відео. Можливо, це не такі видовищні речі, як автівки чи супутники :) , але це вкрай потрібні робочі інструменти, які майже повністю лежать на плечах самих бійців і волонтерів.Цього разу до бійців їде група волонтерів з Канади, Штатів і Британії. Вони везуть велику партію обладнання, але попросили нашу сторону купити деякі допоміжні ноути і таке подібне. Далі текст від Матюшина:27 лютого у Варшаві приземляються волонтери з Канади, США та Великої Британії. Вони везуть офігеть скільки ніштяків для різних підрозділів, включаючи ті два буси, якими вони це перевезуть. Буси залишаться в підрозділах. Проте вони теж не рєзинові. Потрібно трошки розвантажити їх. А саме. 12 нових планшетів samsung galaxy tab a9 + msd 512 Gb на кожний з них. Радіосканер (крута штука!) Це для 92ої бригади. Два лаптопи  Asus CM1402.Це аеророзвідка. Отже, за 20 хвилин в Україні наступить день всіх закоханих. Любіть СОУ. Тому що захисниці і захисники люблять вас. https://send.monobank.ua/jar/7y1ppVudCz48741000254384855168 7450 2204 9560 [email protected]Сума чималенька, але коли ми вмикали задню? Дякуємо за підтримку. Бережіть себе!

Вперше після Великого Замерзання наважилася виїхати з двору машиною. Холодильник спорожнів, аптечка теж, тому довелося.Проїхала тим самим Берестейським, і Чорновола, і на Виноградарі була, на Сирці, Нивках, а також біля Південного вокзалу. Основні дороги сухі і розчищені, жодних питань. Другорядні і провулки - як пощастить, один раз занесло, пару разів буксувала. Бачила прибиральну техніку і дві аварії.Але я і у звичайні дні бачу дві аварії.Ситуація, коли до обіду мінус один і йде рясний дощ, а після обіду - мінус одинадцять, все таки екстрена, природний катаклізм. Ми вже відвикли від такого за минулі роки. Я розумію, що у людей важко на душі. Я сама ледве витримую і цю безкінечну зиму, і холод, і те що всі хворіємо по черзі, і ціни у магазинах, і поперемінне відключення світла, води і тепла - наче в наперстки граємо, три стаканчики, а кулька десь під одним.Я розумію, що це накопичена втома, і теж хочеться на когось накричати.Але ж якось треба тримати себе в руках, нести свою істерику з гідністю, всередину хутром. Я бачила сьогодні допис, де авторка на повному серйозі нарікає: п'ять годин вночі ішов сніг, вона спеціально підходила до вікна, а снігоприбиральної техніки так і не побачила...По моєму, це надмірна претензія. Коли це у нас у дворах техніка гребла під час снігопаду? Скільки тоді тракторів у Києві має бути, щоб за лічені години це все прибрати? Не знаю, як на мене, комунальники цієї зими працюють з максимальною віддачею, враховуючи всі обставини. Але звернула увагу, скільки зараз в мережі хейтерів Кличка. До мене у приват прибігають, уже весь спам забитий. Раніше таким тоном і такими словами писали про Порошенка, тепер, таке враження, що тих самих людей зарядили топити Кличка. Я поняття не маю, коли будуть вибори, чи будуть взагалі і за кого я буду голосувати. Хто виставлятиме свої кандидатури, чи буде хтось від ЄС, чи знайдеться хоч одна толкова, досвідчена і порядна людина. Ні, те що аферисти, фріки попруть у перших рядах - це зрозуміло. Що зелені пропихатимуть трьома колонами своїх - теж зрозуміло.Я дуже хочу, щоб у киян був вибір, була гідна альтернатива. Але поки що бачу, що зелені зачищають поле від конкуренції, валять усіх, хто може нести їм найменшу загрозу. Боюся, що провернуть якийсь фарс, і не лише на міському, але і на національному рівні.

Їздила вчора дивилася одну дачку. Так цікаво: повна невідповідність фото і реальності.Фотографії, вочевидь, зроблені давно, після того на дачі жили наймачі, вона повністю убита, засипана сміттям, обдерта. Води нема, труби замерзли. Але коли вода навіть була, пити, готувати і прати на ній не можна, вона технічна, іржава. Сантиметровий шар іржі на піддоні у ванні тому свідчення. Пишу власниці - так і так, вам напевно не видно, але у вас тут проблеми.А не видно тому, що власниця у Берліні, звідти і продає.- Ой, - відмахується вона. - Дякую за зворотний зв'язок, але дача вже продана. У понеділок мені двоє бажаючих хочуть завдаток дати. Вам добра. Я так і не зрозуміла, навіщо було запрошувати мене на перегляд, якщо дача у неї вже продана. Дійсно, мені нема куди втулити єдиний за місяць вихідний, як на поїздку бездоріжжям Київщини. Але ок, зі свого боку теж бажаю добра, всіма промінчиками :) І ще вкотре переконуюся. Є певний стандарт поведінки і вчинків, до якого я звикла і який вважаю обов'язковим. А для багатьох людей це щось на чужорідному, їм навіть на думку не спадає врахувати чиїсь інтереси крім своїх. Щодо дачі не переживаю взагалі. Я впевнена, що своє місце одразу впізнаю, щойно побачу. Просто поки що не зустріла.

Друзі, 15 лютого світ відзначає Міжнародний день боротьби проти дитячого раку.Від учорашнього дня і до 15 лютого фонд “Таблеточки” шукає тисячусупердрузів для дітей, хворих на рак. Супердрузі – це люди, якіоформили підписку на щомісячну допомогу дітям: діагностику, ліки,психологічну підтримку тощо.Суму підписки можна оформити за посиланням. Головне тут -регулярність платежів, тому що при лікуванні онкології дуже важливодіяти методично і послідовно, не допускати перерв.Обрана вами сума буде списана з рахунка щомісяця. Скасувати цюпідписку можна у будь-який час у своєму особистому кабінеті.Партнер фонду протягом трьох місяців подвоюватиме усі внески.«Таблеточки» просять усіх небайдужих підтримати дітей, які в умовахвеликої війни змушені вести іще свою особисту боротьбу.Я зі свого боку приєднуюся до цього прохання. Діти та їхні сім'ї не повинні лишатися з такою бідою сам-на-сам, це той випадок, коли кожен внесок є життєвоважливим.Посилання для оформлення підписки тутhttps://e.surl.li/srpcjn.

Зеленський так розхвилювався з приводу статті у FT про вибори, що тут же зібрав журналістів для спростування. "Президент України Володимир Зеленський заявив, що не планує оголошувати проведення виборів 24 лютого. За його словами, інформацію про нібито підготовку такого рішення він бачив лише у медіа і не розуміє, звідки вона з’явилася." Звісно що не планує. Навіщо йому вибори, на яких він програє, якщо можна рулити на Банковій вічно, тобто безстроково, тобто до перемоги, якої при Зеленському не буде ніколи, бо він же не дурний - пиляти гілку, на якій сидить. (Хто сказав - "добре що не висить"? Ви ж мали на увазі як на турніку, так?)Ні, ми його здихаємося тільки за прикладом Мадуро, тобто якщо прилетить американський вертоліт і вивезе кудись на Марс, більше ніяк. Але звереіть увагу на швидкість реакції. Стаття про вибори спричинила негайну відповідь. З Міндічем він кілька днів мовчав, як води в рота набравши, а потім щось буркнув у відосіку для годиться.Відразу видно пріорітети і кого що хвилює.

Мені так сумно було читати допис жінки з Харкова, яка психічно і фізично не витримує у місті під обстрілами і з відключенням комунікацій. І так само сумно читати коментарі і перепости під тим дописом.Концентрований біль, щедро розведений присутністю ботів і провокаторів. Я б хотіла вірити, що вже у 26му році ми нарешті зрозуміли, що тимчасово виїхати з одного міста в Україні і переїхати у інше. Або виїхати за кордон на якийсь час і повернутися. Або не повернутися і сидіти в очікуванні - це ніяка не "зрада". Називати це зрадою так само дивно, як називати будь-яку роботу людей у тилу "фронтом". Але це не заважає декому плодити культурні, економічні чи релігійні "фронти". От та "зрада" - зворотний бік медалі таких "фронтів".Точно що хочеться сказати - попустіться, менше пафосу, ви ж не ШІ. Зараз вимушено мігрує величезна кількість людей. Бази у Карпатах забиті жителями Харкова, Одеси чи Запоріжжя. І нікому на думку не спадає сказати цим людям в очі, що вони якимось чином зрадили своє місто.Якщо вийде вирватися у спокійнішу область, виспатися, побути у тиші і теплі хоч тиждень, це вже величезна допомога власному психічному здоров'ю. І от дивне спостереження, у нас суспільство розділилося на тих, хто мовчки бере і робе, не питаючи нічийого дозволу, і на тих, хто істерить у соцмережах. Реальне і віртуальне життя все більше розходяться.

Це від мами зранку. Завтра я вже повертаюся, хоч би ще один день протрималися. Маршрут моєї поїздки цього разу: Київ - Перемишль - Краків - Мілан - Люксембург - Штутгард - Цюріх (ми зараз тут) - Амстердам - Краків - Львів - Київ. Все заради двох читацьких зустрічей у Люксембурзі та Цюріху. Маршрут такий рваний, тому що квитки я оплачую сама, шукала максимально дешево на лоукостах.Чи варте воно того? Якщо дивитися на повідомлення від мами, то ні. У принципі, нічого не варте того, якщо дивитися на це повідомлення. З іншого боку, саме від Європи залежить, чи буде у нас у квартирі хоч 16 градусів. І чи руйнування у сусідньому кварталі будуть від прямого вручення, а чи від уламків. Бо є різниця. А фінансування і збройна підтримка Європи дуже сильно залежать від позиції їхніх виборців. А їхні виборці мають або сформовану думку про українців, або нейтральну. І там де вона нейтральна, її можна похитнути. Яка статистична вірогідність, що середній житель Центральної Європи бачив вживу, спілкувався, може навіть випивав із росіянином? Значно більша, ніж з українцем. Росіян більше, вони літають напряму зі своєї країни, вони мають величезне фінансування на свої відрядження і події. Так, досі. А ще у них тактика - іти і загравати з місцевими, вони це свідомо роблять в усіх готелях і на всіх заходах. З нашого боку - переселенці. Так, кожен із них зараз працює і за себе, і за того хлопця. Тому що у маленьких містечках люди бачать українця і думають що бачать усіх. І не тільки у маленьких. Тут буквально один за всіх. А люди різні бувають. І деякі просто не мають відповідей на питання, не знають що сказати.От найбільш активні приходять до мене, ставлять досить гострі та дискусійні питання, буквально записують відповіді. Я впевнена, що це буде потім проговорюватися далі. Європейці на зустрічі - це вже наші союзники, якщо вони сюди дійшли. Але їм теж потрібне щось вагоме для аргументів. От моя "Доця" у перекладі німецькою чи іншими мовами досить вагома. І враження від розмови, післясмак теж дуже важливі. То вартує воно того чи ні?Єдине, що я можу прибрати за дужки, це власну втому, витрати і почуття провини перед батьками і дітьми. У даній ситуації це не має значення.